"Карти, гроші, два суди": у Дніпрі суд розгляне апеляційну скаргу у справі Юлії Кошової

У середу, 27 травня, Дніпровський апеляційний суд розглядатиме апеляційну скаргу щодо скасування повідомлення про підозру Юлії Кошовій. Юлія – громадянка України, яка понад 10 років проживає у Франції з двома дітьми. Її оголосили в міжнародний розшук за підозрою у шахрайстві на суму близько 20 тисяч доларів США. За версією слідства, вона нібито отримала кошти від двох осіб за сприяння у працевлаштуванні у Франції. Проте, за даними захисників українки, в момент коли вона нібито отримувала кошти, жінка фактично була за межами України. Також в матеріалах справи відсутні банківські перекази, розписки чи інші фінансові підтвердження руху коштів, тож французький суд відмовив в екстрадиції Юлії Кошової до України. Наразі в Україні тривають судові процеси щодо скасування повідомлення про підозру жінці.

Євген Грушовець, адвокат та партнер Ario Law Firm, який захищає інтереси Юлії у суді, у колонці на сайті "Українська Правда" опублікував свою позицію щодо цієї справи, – зазначає Інформатор. Далі приводимо текст його допису повністю.

Карти

Один відомий політичний "класик" якось сказав: "У вас немає карт". У цій справі карти були. Більше того, за багато років адвокатської практики це чи не єдина справа, де в мене були фактично всі можливі для успіху докази: документи, офіційні відповіді державних органів, позитивне рішення іноземного суду, ухвала української апеляції, доведені розбіжності у версії слідства і відсутність елементарної логіки в самій підозрі. Юридичний роял-флеш.

От тільки це має значення тоді, коли за столом грають за правилами. Коли ж навпроти тебе система з навичками карткового шулера, навіть найсильніша комбінація перестає бути аргументом. Шулер не сперечається з картами. Він змінює правила гри.

Іншими словами, якщо документ не вкладається у версію слідства, то це не проблема, адже його можна "оцінити пізніше", якщо дата, на якій тримається підозра у злочині, не збігається з підтвердженими даними, то можна сказати, що це питання не для цієї стадії процесу.

Якщо іноземний суд бачить очевидну проблему, можна зробити вигляд, що це лише епізод, який нічого не змінює в Україні.

Якщо українська апеляція прямо говорить про недостатність підтвердження причетності людини, то це не означає, що настав час скасувати підозру.

І якщо хтось думає, що це одна конкретна історія про одну конкретну людину, то, спираючись на досвід захисту у кримінальних провадженнях, вимушений розчарувати. Це історія може статися з кожним.

Так просто одного дня можна прокинутись всередині чужої версії подій, де треба доводити, що не був там, де тебе "побачило" слідство, не робив того, чого не робив, що твої докази важливіші за припущення і ще багато чого.

Адже, коли правоохоронна та судова система навчається не бачити очевидне в одній справі, вона рано чи пізно застосує цю навичку в іншій. І тоді у цій партії може опинитися будь-хто.

Гроші. Два суди

Цю історію я вже розповідав. Але після того тексту вона не закінчилася, а навпаки стала ще показовішою. Тому коротко нагадаю.

У нас є клієнтка Юлія Кошова, громадянка України, яка понад десять років живе у Франції з двома дітьми. Одного дня до неї приходить французька поліція. На очах у дитини її затримують. Виявляється, в Україні вона перебуває в міжнародному розшуку. Підстава – підозра у шахрайстві на 20 тисяч доларів. За версією українського слідства, вона нібито разом зі спільником отримала ці кошти від людей за сприяння у працевлаштуванні у Франції, а своїх "зобовʼязань" перед ними нібито не дотрималась.

На перший погляд, все це може здатись якоюсь банальною кримінальною історією для масового споживача. Шахрайство, потерпілі, міжнародний розшук, екстрадиція. Звичайна бюрократична мова кримінального процесу.

Але далі починається те, що в нормальній правовій системі мало б одразу зупинити механізм. Принаймні, так це відбулось у Франції.

У той день, коли, за версією слідства, Юлія нібито була в Дніпрі, особисто спілкувалася з "потерпілими" та отримувала гроші, вона фізично не перебувала в Україні. Це підтверджувалося офіційними даними Державної прикордонної служби та іншими документами, які демонструють її перебування за кордоном. У матеріалах кримінального провадження не було банківських переказів, не було розписок, не було документів, які б підтверджували рух коштів. Договір, на який посилалося слідство, не підтверджував версію про готівкові долари за працевлаштування у Франції. А впізнання проводилося за фотографією, на якій була зображена не Юлія.

Про підозру нашій клієнтці повідомили через голову ОСББ за адресою, де вона не живе вже понад 10 років. І це при тому, що у слідства були можливості для нормальної комунікації з людиною, яка не ховалася і перебувала в європейській юрисдикції.

Погодьтеся, дивно. Людина роками живе у Франції. Українське слідство стверджує, що вона вчинила злочин у Дніпрі. Офіційні дані показують, що в ту дату її в Україні не було, фінансовий блок справи не підтверджений належними документами, ідентифікація особи взагалі проводилась за чужими фото. Але механізм вже запущений: підозра, розшук, затримання у Франції, екстрадиційна процедура. Саме так юридична помилка, якщо це була лише помилка, перетворюється на життєву катастрофу.

Для системи це провадження, номер справи, томи матеріалів А для людини це ранок, коли до тебе приходить поліція, це дитина, яка бачить кайданки, це страх, що тебе можуть видати в країну, де на тобі вже клеймо "підозрювана", хоча при цьому не можеш зрозуміти, як узагалі опинилася в цій історії. Це місяці невизначеності, адвокати, суди, документи, переклади, витрати, нерви, сором перед сусідами, пояснення дітям і постійне запитання: "Чому я?".

На цьому місці в історії зʼявляється перший суд. Французький. Ми домоглися відмови Франції в екстрадиції Юлії в Україну.

Взагалі французький суд не мав вирішувати, винна вона чи невинна. Екстрадиційний суд в іноземній юрисдикції не проводить повноцінний розгляд доказів по суті українського кримінального провадження. Його завдання інше: перевірити, чи відповідає запит формальним вимогам, і головне, чи не створить передача людини ризику порушення її фундаментальних прав. Разом з тим, суд у Франції все ж таки взяв до уваги аргументи щодо обґрунтованості підозри та якості доказів у кримінальному провадженні в Україні. Про це прямо зауважено в рішенні:

"Хоча французьким органам влади в межах процедури екстрадиції не належить оцінювати обґрунтованість обвинувачень, висунутих проти Юлії Кошової, Суд зобовʼязаний врахувати факти, викладені запитуючою державою, з метою перевірки, з одного боку, дотримання принципу подвійної криміналізації, а з іншого – дотримання положень міжнародних конвенцій".

Окрім цього, французький суд дивився не лише на те, що Україна формально пообіцяла, він дивився на те, чи може ця обіцянка бути виконана на практиці.

Чи матиме людина реальний доступ до правосуддя. Чи буде її справа розглянута у розумний строк. Чи не стане екстрадиція квитком в український процесуальний лабіринт, де людина роками доводить очевидне, а система кожного разу відповідає: "ще не та стадія". Фактично те, з чим ми стикнулися наразі.

Україна надавала гарантії. Пояснювала, де Юлію можуть тримати під вартою, описувала умови слідчого ізолятора, говорила про відносно безпечний регіон. Але французький суд побачив те, що українська система не дуже любить бачити: умови камери – це ще не гарантія правосуддя.

Ключовим було інше: чи буде доступ до суду, який реально працює; чи будуть розумні строки; чи не вплине воєнний стан, перевантаження судової системи, кадровий дефіцит і процесуальні особливості українського кримінального процесу на фундаментальні права людини.

Французький суд оцінив не "рекламну брошуру" про українські гарантії, а практичну здатність держави ці гарантії виконати. Іноземний суд поставив дуже просте й дуже неприємне запитання: чи можна видати людину в систему, яка сама не дала переконливої відповіді, як забезпечить їй справедливий суд? Французьке правосуддя не стало грати в гру "повірте на слово". Воно "подивилося на карти" і сказало "ні".

Тут ще є важливий момент: французька прокуратура навіть не стала оскаржувати це рішення. Не було процесуальної впертості заради впертості, не було бажання будь-якою ціною "дотиснути" людину. Французьке правосуддя "розкрило блеф" і не стало робити вигляд, що партію ще можна врятувати.

Ось тут, здавалося б, українська правоохоронна система мала б пригальмувати. Але чергова невдача з європейською юстицією ніби навпаки мотивувала її не зупинятись.

Отже, після рішення французів ми звернулись в український суд, аби він скасував підозру нашій підзахисній. Логіка була проста: якщо іноземний суд уже побачив ризики, якщо українська апеляція в іншому процесуальному питанні вже вказала на недостатність підтвердження причетності Юлії, якщо офіційні дані прямо не збігаються з версією слідства, то українська система має бодай спробувати зробити те, чого від неї очікує закон, – перевірити очевидне.

І тут ми підходимо до того моменту історії, де дуже завуальовано, майже безшумно, але промовисто з'являється слово "гроші". Отже, у певний момент навколо справи почали виникати дивні сигнали, які ніхто не оформлює в процесуальні документи і не включають в протоколи, вони не звучать у судовому засіданні, але кожен, хто працює в кримінальному процесі достатньо довго, розуміє цю мову без перекладу. Зміст був приблизно такий: позиція сильна, питання можна "вирішити". Безумовно ми відмовились від такого шляху. Тут нема сенсу навіть аналізувати "пропозицію".

Що сталось після цього? Складно й уявити, але слідчий суддя відмовив у скасуванні підозри.

Формальні причини: на цій стадії, мовляв, слідчий суддя не досліджує докази в тому обсязі, у якому це робиться під час розгляду обвинувального акта. Підозра – це ще не обвинувачення. Питання допустимості чи неналежності доказів потребує повного судового дослідження. Тому, мовляв, зараз не час.

Цікавий, до речі, прийом. Коли потрібно обмежити людину в правах, оголосити її в міжнародний розшук, просити арешту, вимагати екстрадиції, то "доказів" достатньо. А коли людина приходить і каже: ось документи, ось дати, ось рішення французького суду, ось ухвала української апеляції, ось логічна діра в підозрі, їй відповідають: це ще не та стадія.

Трохи дивно все це виглядає ще й на тлі того, що незадовго до цього Дніпровський апеляційний суд уже скасував для Юлії запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. І зробив це не з технічних причин, а фактично через те, що побачив головну проблему цієї справи.

Апеляційний суд прямо зазначив, що причетність до інкримінованих епізодів саме Юлії Кошової "не має достатнього підтвердження". Здавалося б, після такої ухвали питання мало б бути якщо не закритим, то принаймні чесно переглянутим. Але ні.

Попереду – апеляція. І ми знову підемо туди з тими самими картами: документами, підтвердженнями, рішеннями інших судів. Ми знову гратимемо за правилами. І ні, не вважаю це наївним. Річ у тім, якщо навіть у таких, здавалося б простих, справах адвокати почнуть приймати чиїсь нав'язані неформальні правила, тоді правосуддя остаточно перетвориться на закритий клуб для своїх, де результат залежить зовсім не від доказової бази.

Ця справа важлива не тому, що вона гучна. Вона могла б загубитися серед сотень інших проваджень. На противагу цій справі, у нас в практиці є багато складних, багаторівневих, резонансних проєктів, де фігурують люди з реальним впливом і великими капіталами.

Але я хочу говорити саме про цю історію. Тому що саме вона краще за складні заплутані провадження демонструє дуже небезпечну річ: система може помилитися з людиною, а потім роками захищати не закон, не потерпілих і не справедливість, а власну помилку. І тоді людина опиняється в абсурдній ролі, адже захищається від чужої версії реальності, яку держава одного разу записала в процесуальні документи й тепер не хоче викреслювати.

Сьогодні це історія Юлії Кошової. Жінки, яка понад десять років жила у Франції, виховувала дітей і одного дня прокинулася всередині українського кримінального провадження, де її "побачили" там, де її не було. Завтра ж це може бути історія будь-кого. Достатньо збігу анкетних даних, неуважності органів слідства чи навіть просто чиєїсь волі та бажання. І ти вже не живеш своє життя. Ти доводиш, що маєш на нього право. Саме тому ця справа не про одну підозру і не про одну жінку.

Раніше ми писали, що у Дніпрі прокуратура через суд повернула громаді історичну будівлю ХІХ століття. Окрім того, суд вирішив долю експрокурора з Дніпропетровської області. Розповідали ми й про те, що 43-річний чоловік з Дніпра ґвалтував 14-річну доньку своєї співмешканки, суд розглянув апеляцію по справі.

Платон Бережний