"Якби не люди — притулку не існувало б": як хвостатики Дніпра виживають в умовах війни та як долають труднощі

Постійні бойові дії та обстріли змушують людей залишати свої домівки. Та далеко не всі “люблячі” господарі забирають із собою пухнастиків. Хтось віддає на перетримку знайомим, а бувають випадки, коли про тварину і зовсім забувають. В такі моменти серце волонтерів обливається кров’ю та вони докладають чималих зусиль, щоб кожен комочок щастя мав дах над головою.

Волонтерка та власниця притулку “Мы за право на жизнь” Ольга Уманчик розповіла Інформатору, що з початком війни побільшало відмовників, деяких котиків та песиків вивозять із зони бойових дій, а деяких навіть евакуюють із тимчасово захоплених територій.

“Більшість із цих тварин у жахливому стані. Це психологічний стан, який впливає на нирки – з'являється ниркова хвороба, це і травми, виснаження, проблеми зі шкірою, безліч проблем. Їх доводиться лікувати, і ми їх теж прилаштовуємо”, — розповідає пані Ольга. 

Зазвичай з територій, що обстрілюють, чотирилапих вивозять люди та волонтери. Після — вони телефонують до притулків, і в кого є місце — той і забирає. За словами пані Ольги, у її притулку багато котиків із Торецька. Але зараз люди хочуть брати лише тих, кого вивозять із Херсона та міст, звідки найгарячіші новини. 

“Люди забувають, що є величезна кількість інших точок. Із Запорізької області, наприклад, там теж стріляють, і їм також потрібна родина”, — додала жінка. 

Такі муркотики та песики пережили багато стресу, тому їм потрібен час на адаптацію. Деяким досить трошки поїсти, комусь душею відігрітися, а комусь зрозуміти, що ніхто пухнастика не скривдить та вибухів немає. 

“Ось у нас зараз є тут собака Бахмут, його привезли з Бахмута. Люди, які привезли його самі евакуювалися, а він сам до них прийшов додому. Вони думали, що він глухий, а він був контужений. Контузія пройшла — він чує, але у нього ушкоджені очі. Видно, осколкові поранення, довелося видалити очі. Зараз цей собака без вічок, але він добре чує, вміє лапу давати, але, на жаль,  поки що сім'ю не можемо знайти”, — розповіла жінка. 

За підрахунками пані Ольги, з початку війни їй вдалося прилаштувати близько 150-170 таких тварин. І це не враховуючи тих, яких рятують чи знаходять у нашому місті. 

Чи шукають господі своїх улюбленців?

Є випадки, коли люди, які залишили свого улюбленця та не знали, де він зараз, розміщували фотографії з текстом про пошук. Але на досвіді пані Ольги немає жодного гарного закінчення такої історії. 

“У нас є дві кішечки Фіра та Циля — вони евакуйовані з Торецька. Їхня господиня поїхала, залишила іншим, ці люди ще комусь. Усі евакуюються й ось так вийшло, що вони залишилися у волонтерів і приїхали до нашого притулку. Господарка нас знайшла, подякувала, якусь там мінімальну суму грошей переслала, але найголовніше — вона розповіла, коли в них День народження, що вони сестрички. Як інформація – це дуже цінно, щоб майбутні господарі бодай щось знали про те, хто їм дістався”, — розповіла волонтерка.

Також є випадки, коли люди телефонують, щоб позбутися котика чи песика, або не встигли оформити документи. В останньому випадку жінка радить спробувати прилаштувати від них, щоб у тварини не було стресу, якщо ж не виходить — пухнастика забирають в клініку. 

“На притулок я не можу забрати нещеплену тварину. Епідемія у притулку, коли хворіє одночасно по 60 кішок – дуже складно лікувати та катастрофічно дорого. Тому прищеплюємося і поки тварина перебуває в клініці — шукаємо їй сім'ю. Спочатку у себе, у клініці та останній етап — у притулок переїжджаємо і вже там шукаємо”, — акцентувала жінка. 

Як пройшли перші дні війни та як притулок пережив період блекаутів? 

У перші дні війни всім було страшно, ніхто не знав, що буде завтра та як реагувати на тривоги. Тоді вони як “божевільні” вкладали всі кошти у корми.

“Все, що було у нас — наші гроші, не наші — всі вкладали у корми. Ми просто на складі змітали все, що цього класу, все що ні цього класу. У нас було під стінкою ось стільки наповнювачів для лотків. Ми вже думали закладати ними вікна. Думки всілякі були. Купували усе”, — згадує пані Ольга. 

Жінка каже, що на початку війни дуже допомогли кілька іноземних фондів. На ці кошти вдалося закупити близько 50 переносок на випадок потужних обстрілів та перевезення хвостатиків у більш безпечне місце. 

“Протрималися так. Люди дуже допомагали. У нас запас кормів, який ми набрали у перші місяці війни, ми ними користувалися пів року”, — поділилась жінка. 

У період відключення світла та опалення тварин рятувала їх власна шубка. А для сфінксів у пані Ольги були теплі будиночки. 

“Коли не було опалення – ми просто менше провітрювали, це чесно. Щодо того, що не було світла — запаслися ліхтариками та ліхтариками налобними. Я досі ношу такий у сумці про всяк випадок. Це для збирання. Хто з тварин був у клініці – тут є генератор”, — сказала власниця притулку. 

Хто допомагає пильнувати тварин та що найважче у їх догляді?

За словами Ольги Уманчки, якби не люди — притулку не було б уже давно. З початком війни веткліники тимчасово не працювали. Були обстріли, паніка та шоковий стан. Тоді на допомогу прийшли небайдужі та взяли на перетримку з лікарні понад 10 собак. 

“Люди так виручили, що я досі вдячна кожному, хто взяв собаку. Взяли собак на перетримку, повернули лише одну. І всі собаки залишилися”, — розповіла Ольга. 

Найважче у догляду за тваринами — кожному приділити час, адже їх багато. У цьому жінці допомагають й дівчатка, які працюють у стаціонарі. Вони намагаються не тільки пограти, обіймати, поцілувати хвостатиків, а й добре слово сказати. 

“Вона не чує (такса — ред.), але все розуміє. У нас там ще бульдог є, який не чує. Дуже складний товариш, який може і вкусити. Дівчата теж намагаються знаходити з ним спільну мову. Ніхто не плаче, що собака вкусив, він поганий. Котики теж нервують, кусаються, дряпаються. Їм потрібен час, бо у когось травми, у когось болить, комусь просто страшно. І ось якщо переступити через себе, через те, що тобі страшно і зрозуміти, що їм страшніше – це вони теж розуміють та цінують, вірять та відігріваються”, — пояснила жінка. 

Муркотики та песики знаходяться не тільки в притулку “Кошкин дом”, їх беруть на перетримку волонтери та пані Ольга додому. 

“У мене вдома, звичайно, я сама (доглядаю за ними — ред.). У мене тварини й з притулку, і які потребують соціалізації, які вимагають лікування – щоб спостереження було цілодобовим. У мене ще Симочка собачка інвалід — їй вже 8 рік. І у притулку у нас дві дівчинки за котиками доглядають. Є у нас водій, який допомагає частково притулку, частково на перетримці розвозить, коли хтось щось віддає”, — акцентувала пані Ольга. 

У притулок на перетримку потрапляють лише щеплені тварини й з легким лікуванням (обробка ран нескладна та з курсом пігулок). Всі тварини, які на крапельницях, на уколах, на серйозному лікуванні, яке потребує постійного нагляду лікувально – постійно перебувають у ветклініках.

Як тварини реагують на вибухи

Притулок знаходиться в місці, де було три “прильоти”. Останнього разу вікна будинку були відчинені на провітрювання і котики дуже перелякалися. Горщики були перевернуті.

“Потім раз освоїлися і все. Звикають, усі звикають. У котиків менш складно це відбувається, ніж у собак. Собаки дуже бояться”, — додала Ольга. 

Як жінці вдається морально витримувати таку нелегку справу? 

“Не витримую, це неможливо витримати. Намагаємось зовні триматися, якось перемикатися на щось, а так витримати це неможливо. Нормальна психіка нікого не витримає. Якщо хтось стримується постійно – волонтер перегорає. Тому на своїх тваринах намагаємося перемикатися, на рідних, близьких. Хоч якийсь час їм приділяти. А так все в серці, все через серце інакше не можна”, — поділилася Ольга Уманчик. 

Чи повертають до притулку тварин та наскільки важко знайти добрі руки? 

На щастя, повертають тварин до притулку рідко. Коли почалася війна, якщо і віддавали назад, лише через переїзд. Оскільки не встигали оформити документи. Зараз повернули котика, який два роки прожив у родині, бо жінка втратила роботу та влаштувалась у Німеччині. 

“Здебільшого із цим пов'язано. Так, щоб тварина якось себе неправильно поводила і тому повертали, то таке на моїй пам'яті, за 10 років, було декілька разів. Просто ми ведемо дуже ретельний відбір. Нас за це постійно лають, але від цього є своя користь. Тому що люди, які проходять відбір – цінують тварину, яка їм дісталася, вони її люблять. Якщо потрібно — лікують”, — акцентувала жінка. 

Яка ваша мрія? 

“Взагалі мрія, знаєте, глобальна, щоб війна якнайшвидше закінчилася. А якщо так із волонтерських якихось бажань, то дуже хочеться, щоб у нас впровадили нарешті систему штрафів та покарань за безконтрольне розмноження тварин. Місто, звичайно, намагається зробити щось хороше у цей бік. Вже є машина, яка стерилізує, але лише собак”, — поділилась Ольга Уманчик. 

За словами жінки, якби була б програма, яка охоплює безкоштовну стерилізацію в будь-якій клініці, припустимо 100/50 кішок на місяць, це б глобально вирішило б проблему

Зараз у вас є унікальна можливість: ви можете звернутися до пані Ольги та взяти собі вірного друга й подарувати пухнастику люблячу родину. Також, якщо у вас є фінансова можливість, ви можете підтримати жінку у її нелегкій справі. Реквізити ми залишили нижче. Волонтерка вдячна кожному, хто відгукнеться. 

• Картка PrivatBank —  4149 4991 3681 6293 Ольга Уманчик;
• Картка PrivatBank — 4731 2196 3075 1208 Ольга Уманчик;
• Картка Monobank — 4441 1144 0474 0506 Ольга Уманчик;
• Картка OschadBank — 5167 8031 0024 4404 Ольга Уманчик;
• Картка RaiffeisenBank — 4149 5001 1296 4237 Ольга Уманчик;
• PayPal: olyaum76@gmail.com https://www.paypal.me/Umanchyk;
• Wise.com — міжнародні перекази — olyaum76@gmail.com, Olga Umanchyk;
• Розрахунковий рахунок PrivatBank:
• БО БФ МИ ЗА ПРАВО НА ЖИТТЯ
• IBAN: UA693052990000026004050290416 UAH
• ЄДРПОУ/ІПН: 40416474
• МФО: 305299;
• Телефон: (093) 235-03-70 Ольга.

Нагадаємо, що у Дніпрі рятують життя маленької глухої такси. Також читайте, що  у Дніпрі рятують маленьке кошеня, в якого розтрощені обидві лапки. Писали ми й про те, що у Дніпрі притулок, в якому живе 88 тварин, потребує допомоги.

Відео: Владислав Степанов