"Залип" в TikTok: історія 12-річного хлопця, який вижив під час ракетного удару по багатоповерхівці на Перемозі у Дніпрі
14 січня Ростислав Ярошенко замість навчання з репетитором хотів лишитися вдома. Чи то через лінощі, чи то через страх ракет, адже в місті оголосили повітряну тривогу. Мама ж не погоджувалась на вмовляння сина і примушувала його йти на додаткові заняття в сусідній будинок. 12-річний хлопець вже вдягнув куртку і взяв рюкзак, але перед виходом “залип” у Tik-Tok. За кілька хвилин в багатоповерхівку прилетіла ракета X-22 і обірвала життя понад 40 людей. Ростислав залишався на кухні в той час, як половини його під’їзду вже не було.
Жінка мешкала з сином в третьому корпусі на третьому поверсі. В той день вона була на роботі – Надія працює дитячим анестезіологом в стоматологічній клініці,- пише Інформатор із посиланням на Інформатор Україна.
Того дня Ростислав збирався до репетиторки з української мови і вперто вмовляв маму, щоб вона дозволила йому пропустити заняття. Аргументував тим, що в місті оголошена повітряна тривога, і на Дніпро летять ракети.
“Кидав посилання, робив скріншоти з телеграм-каналів. Я йому відповіла: “Яка різниця, де ти будеш знаходитись під час повітряної тривоги – вдома або у вчительки? Це ж сусідній двір. Так ти хоч домашнє завдання зробиш і з користю проведеш час”.
В момент вибуху Ростислав сидів на кухні – вдягнений у теплу куртку, штани і взутий, з зібраним рюкзаком. Він вже одягнувся, щоб йти на заняття. Але зайшов у тік-ток. Надія писала йому, щоб він швидше виходив.
“Як він потім сказав: “Тік-ток мені врятував життя”. Тобто якби він вийшов на хвилину або 5 хвилин раніше – страшно сказати, але дитини б вже не було”.
Надія не вважає, що у Ростислава було якесь передчуття, адже він не має достатнього життєвого досвіду. Останнє повідомлення від сина вона отримала десь о 15:40 і відповіла йому. Коли хлопчик зателефонував, очікувала почути благання залишити його вдома. натомість почула істеричний крик, в якому навіть слова важко було розібрати. Він казав щось про уламки скла, розбиті вікна, вибух і спалах. І про те, що нічого не видно. Жінка зізнається: до цього ніколи не бачила сина в такому стані.
Надія намагалась заспокоїти Ростислава. І скерувала, як тоді вона думала, в безпечне місце.
“Я вважала, що його мають рятувати. І сказала, щоб він пішов до ліфту, сів біля шахти і не висовувався на сходи. Тоді я навіть не знала, як він прийшов туди. Коли я попала в квартиру, там все було зруйновано”.
Як виявилось згодом, це був епіцентр подій, адже половини під’їзду вже не було. Коли Ростислав побачив фото квартири через 10 днів після удару, він сказав, що все було значно страшніше. Над ним звисала плита – вочевидь, рятувальники демонтували її. На дротах висіли цегли. Надія не знала масштаб катастрофи. Вона вважала, що рятувальники будуть підійматись сходами і заберуть її сина. І досі переживає, що хотіла дистанційно допомогти йому, але як виявилось, наражала на небезпеку.
Ростислава врятував його колишній тренер
В куртці і з рюкзаком хлопця знайшов Юрій Васецький, який тренував Ростислава кілька років. Сама ж Надія була лікаркою в одній з команд чоловіка. Вони спілкувались і мали спільних знайомих, ходили в гості один до одного, тож Юрій знав квартиру Надії. Одразу після вибуху він зателефонував Надії. Жінка скерувала його до ліфта – на той момент з Ростиславом вже зв’язку не було. Чоловік разом двома товаришами кинувся на допомогу постраждалим після вибуху. Внизу, на першому поверсі, була амбулаторія, а над входом піддашок. Юрій забрався на нього і хотів виламати грати з вікон поверхом вище, щоб перегорнути і залізти по них, немов по драбині.
За кілька годин хлопцю стало зле. В нього слабли ноги і нудило, але Надія списує на стрес. Каже, що Ростислав у перші години був збуджений, і його неможливо було переслухати – всім телефонував, писав і повідомляв, що вижив.
Першу ніч після ракетного удару вони провели у друзів. Дорослі не спали. Ростислав увечері заснув, а посеред ночі закричав, прибіг до них і голосив. Потім побіг назад і спав далі.
“Така поведінка в нього повторювалась протягом двох-трьох тижнів. Він це не усвідомлює. Я сплю поряд з ним. Він прокидається і кричить, щось незв’язне. Бігає по кроваті, а я його ловлю, заспокоюю, бужу, щоб він прокинувся. Однієї ночі він схопився, і кричить: “Де я? Де я? Я нічого не бачу!”.
Після нічних жахіть почалися носові кровотечі. Вони відбувалися щодня. І Надія вважає, що на цьому наслідки не скінчаться. Хлопець тільки нещодавно почав розповідати, що бачив. Він чув, як кричав Захар з нижнього поверху, і як сусідка вибивала двері. Як люди кликали на допомогу. Бачив, як горять автівки, і людей, придавлених плитами.
Жінка звернулась до спеціалістів. Психолог сказав, що з Ростиславом все добре, він активний і бадьорий. Але його мати помітила, що син закривається – натягає капюшон на голову, ховає руки в рукавах. Тоді вона знайшла іншого фахівця. В цьому їй допоміг благодійний фонд, який працює з ПТСР. І тепер Ростислав займається з психологом онлайн. Результати є. Хлопець почав активно жити, і поволі розкривається. Він займається спортом, але до цього віддавав перевагу індивідуальним заняттям. Тепер ходить на групові. У Ростислава багато енергії, він ходить на бокс і воркаут 6 разів на тиждень. В захваті від авіаконструкторського гуртка, який відвідує. Любить паяти і майструвати – власноруч навіть зробив блютуз-колонку з коробки і павербанк. А коли мамі дозволили відвідати квартиру, попросив, щоб вона забрала паяльник і підставку для нього, який хлопець купив за власні накопичені кошти – 800 грн.
Надія також звернулась до психолога на третій день після трагедії. Їй було важко сприймати допомогу, хоча родина потребувала всього і починала жити “з нуля””. Тепер жінка займається з тим же психологом, який веде заняття і з Ростиславом. Але їхні сесії тривають окремо.
Родині допомогли навіть бійці ЗСУ
Зараз жінка з сином живе у родині, в якій знали Надію особисто ще до ракетного удару і звертались до неї як до лікарки в будь-який час доби. Після трагедії ця сім’я стала однією з багатьох, хто запропонував жінці з дитиною власну оселю – а всього таких пропозицій було близько десятка. Зараз Надія живе у них і платить лише за комуналку. Через три тижні після 14 січня вона звернулась до благодійних фондів, адже спочатку навіть не знала, куди рухатись. Їй допомогли і речами, і побутовою технікою. Надія подала заявку на документи для того, щоб надалі отримати компенсацію за зруйноване житло. В неї є все на перший час, і Надія каже, що подякувати всім особисто буде дуже важко.
Допомогли навіть бійці з полку Кастуся Калиновського. За тиждень до трагедії жінка опікувалась їхнім бойовим медиком, який потрапив до лікарні Дніпра. Про це її попросила знайома – наразі вона не живе в Білорусі через політичні причини. Бойовий медик – її друг. Надія навідувалась до нього, годувала допомогла з одягом. Коли біда прийшла до її родини, бійці не залишились осторонь і питали, що потрібно надії та її синові.
“Я щиро плакала, бо за тиждень до цього ці питання ставила бойовому медику, який за нас стоїть. І він мені допоміг значно більше, ніж я йому, якщо брати у фінансовому еквіваленті, та й не тільки у фінансовому"
“Ми навчилися не планувати”
Надія прожила в своїй квартирі 15 років. Вона їй дорога не тільки як оселя. Річ у тім, що житло придбала мама Надії, якої вже давно немає. Зараз квартира напівзруйнована, до неї немає входу, і дістатись можна тільки через підйомник. Надії дозволили лише один раз зайти і забрати свої речі.
“Коли я попала у квартиру, там все було зруйновано. Броньовані двері винесло. Це спільні з сусідом були. А від наших дерев’яних вхідних дверей залишилися лише петлі, вони просто розлетілись на уламки. Вікна вибиті. Міжкімнатні двері вибиті і розлетілися в скло. Все це було притрушено бетонним пилом, навколо смердить димом. Якщо таку жахливу картину я побачила через 10 днів, то що було під час прильоту?”
Під’їзд, в якому мешкала Надія, демонтують, тому вона ніколи не повернеться до своєї квартири. Що буде далі – невідомо. Каже, що планувати почне, коли отримає компенсацію за житло. Але змінювати район не хоче, адже це буде додатковий стрес для дитини. Тут в нього і друзі, і школа, і все життя.
Втрата житла – це важко, страшно починати все заново. Але ще важче – втрата друзів. Під час удару загинули і дехто з маленьких пацієнтів Надії, і їхні батьки.
Раніше ми повідомляли про те, що постраждалим внаслідок ракетного удару по будинку на Перемозі у Дніпрі збільшать допомогу. Також писали, що рятувальник із Дніпра розповів про пошуково-рятувальну операцію на місці влучання ракети у будинок на Перемозі. Також дивіться, як виглядає місце влучання російської ракети у будинок на Перемозі у Дніпрі через місяць після трагедії.
