“Жодної живої людини за час війни під завалами не знайшли”: як працюють собаки і волонтери загону "Антарєс"

19 вересня в Дніпрі відбувся кінопоказ документальної стрічки Катерини Стрельченко “Шукачі загублених душ”. Він про волонтерів і собак загону “Антарєс”, які займаються пошуком людей і тіл загиблих. Деякі головні герої – волонтери і 4 собаки на чолі з керівницею загону Ларисою Борисенко – приїхали до Дніпра на презентацію.

Жінка виступила перед глядачами і розповіла про “підводні камені” їхньої роботи. А Інформатор в особистій розмові поцікавився її самопочуттям після отриманих травм внаслідок вибуху міни, поверненням до роботи і подальших планів. 

Але спочатку про фільм. Його знімали три місяці, в “польових умовах” – для цього Катерина з оператором їздили на завдання пошуково-рятувального загону. Місія волонтерів називається “На щиті”, вони шукають і повертають додому загиблих. Розповідь про “Антарєс” тісно переплітається з переживаннями родичів загиблих хлопців, тіла яких намагались знайти волонтери.

До речі, на зустрічі була присутня мама одного з Героїв, Надія Єфременко. У фільмі вона з чоловіком розповіли про життєвий шлях сина, військовослужбовця Владислава. Тіло хлопця шукали понад рік, допоки на місце не приїхала команда “Антарєс”. Волонтери і собаки загону знайшли хлопця 26 березня – день, який розділив життя Лариси на “до” та “після”. Саме тоді вона, її напарник і командир групи підірвались на розтяжці. 

Довгий шлях відновлення

Першу медичну допомогу надали в лікарні Барвінкове, що на Харківщині. Далі – реабілітаційний центр RECOVERY міської лікарні №4, опікове відділення міської лікарні №8 у Дніпрі. Лариса дуже вдячна медикам, які допомагали їй, і називає “рятівниками”. Але зізнається – це були жахливі часи для неї. 

“Перші півтора місяця було пекло. Потім, коли стала розуміти, що вдається якісь моменти відновляти, і я залишаюсь в “комплекті”, – це було повернення. Але в лікарнях дуже-дуже складно було”. 

Лариса отримала інвалідність, але не втратила функціональність. Вона вже повернулась до пошукової роботи і називає її “реабілітаційним центром”, адже це допомагає їй долати страх. Надалі вона планує розвивати центр з підготовки спеціалізованих собак. 

“Перший місяць лікарні – скоріше “ні”, чим “так”. Другий місяць – 50/50. Третій місяць – скоріше “так”, чим “ні”. 

Чотирилапі шукачі загублених душ

Це було потім, а в перші секунди після вибуху жінка кричала від болю і розуміння, що її собака, бельгійська вівчарка Беша, яка була з нею в той момент, не вижила. Але Беша вціліла. І з власницею приїхала на кінопоказ.

Чотирилапа не може втриматись на місці довше кількох секунд і дочекатися, поки Лариса закінчить промову і зверне на неї увагу. Беше 5 років, її привезли з Чехії. На рахунку Беши – 80 знайдених людей. 

Цифра вражаюча, але ще більше знахідок – у бельгійської вівчарки малінуа Спаркі, ветеранки загону. Спаркі 10,5 років, і вона знайшла понад 150 людей. Останні пів року ця собака не працює через стан здоров’я.

Доберман Ханна, їй 4 роки. Собаці вдавалося знайти тіло людини тоді, коли ніхто вже не вірив у це. Наприклад, під час пошуків вона знайшла лише щелепу з трьома зубами, але за нею вдавалося встановити особу. 

Бельгійська вівчарка Раж народилася в тому ж розпліднику, що і Беша. Зазвичай, собак не випускають на пошукові місії до 1,5-річного віку. Але Раж взяли в роботу, коли вона їй було 1 рік і 1 місяць. І зараз її постійно залучають до пошуків. 

Всього в пошуковій команді наразі 9 собак. Ще дві тренуються і готуються доєднатись до колег. Є собаки, які шукають тільки живих, а є “універсали”. На завали беруть останню категорію – на жаль, з початку повномасштабного вторгнення собаки жодної живої людини на завалах не знайшли. 

Серед волонтерів є й неповнолітні

Не менш дивує і команда волонтерів, серед яких переважно молодь. Приїхав і В’ячеслав Майборода – 19-річний хлопець, який разом із Ларисою отримав травми під час вибуху міни. 25-річна Марічка на дресувальних майданчиках майже все життя. Напівжартома Лариса каже, що в неї не лишалося іншого вибору, окрім як стати кінолог. І серйозно додає: дуже б хотіла, щоб Марічка поїхала за кордон на початку війни, але дівчина вирішила залишитись. Сьогодні вона тренер найвищої категорії. 

Як виявилось, пошук людей – не єдиний напрямок “Антарєс”. Серед присутніх є Даша – дівчина займається каністерапією. Це метод терапії з залученням собак, який допомагає відновитись людям з ментальними розладами, дітям з ДЦП, дефектами мовлення і інтелектуальними порушеннями. 

В команді є волонетри, яким не виповнилось і 18 років. Вони тренують собак і готуються перейняти практичний досвід колег. За словами Лариси, їх до настання повноліття не можуть залучати до пошукових місій “На щиті”. Хоча декого з них брали в якості асистента. 

“Війна не залишила вибору, і у нас діти подорослішали дуже рано”, – каже очільниця “Антарєс”. 

“Для когось війна завершилась. Для когось її і не було” 

Про фільм вже знають і за кордоном. На презентації Катерина розповіла, що про кінопоказ питали в чотирьох містах Німеччини. В Грузії готові продублювати стрічку на регіональних каналах. А в Україні Центральний державний аудіовізуальний і електронний архів готує запросив фільм для зберігання. 

Але дуже важливо, щоб його подивились якомога більше українців. Адже стрічка не тільки про місію “Антарєс”. А й про те, що війна триває щодня. 

“В нашій країні уже для когось знову війна завершилась. Для когось її не було. Я розумію, що ці люди як не дивились такі фільми, так і не будуть їх дивитись. Але якщо буде розголос – може, людина хоч зазирне. І хоча б відчує, що поряд з нею – величезний біль величезної кількості людей. І може, ми щось зрушимо таким чином. Це дуже важливо”, – ділиться Лариса. 

Раніше наші колеги з Інформатор Україна писали великий матеріал про те, як працює кінологічний пошуково-рятувальний загін "Антарєс". Також читайте про те, що сталося з очільницею загону Ларисою Борисенко. Повідомляли й деталі лікування та реабілітації очільниці загону. 

Фото, відео: Дмитро Федоров