“Бачення метелика”: в Дніпрі відбувся кінопоказ з режисером стрічки Максимом Наконечним

Фільм вийшов в український прокат ще 6 квітня. Але проблемні питання, які підіймає режисер, на жаль, ще довго будуть актуальними в Україні. В Дніпрі 12 травня в кінотеатрі “Дафі” відбувся фільмопоказ “Бачення метелика”, на якому Максим Наконечний поспілкувався з глядачами і розповів про передумови створення стрічки. 

Інформатор відвідав сеанс і розкаже, чому варто подивитись “Бачення метелика”. Нагадаємо сюжет.

Головна героїня фільму – аеророзвідниця Ліля з позивним “Метелик”. Вона повертається з полону, вдома на неї чекає мама і наречений, який є учасником націоналістичної спільноти. І він, і все оточення “Метелика” – це учасники бойових дій, патріоти, для яких війна не закінчується і не має перерв. 

Варто зауважити, що події у фільмі розгортаються в 2017 році. Відповідно, в фокусі – значно більше проблем, ніж окупація росією українських земель і бойові дії. Це:

• ставлення до учасників бойових дій як до баласту 
• посттравматичний синдром (ПТСР)
• ігнорування війни на сході
• неконтрольований обіг зброї
• нетерпимість до нацменшин в Україні
• применшення масштабів проблеми сексуального насилля над жінками.

Останнє викликає питання? Так, Лілю згвалтували в полоні, і вона завагітніла. Повернувшись додому, їй важко про це говорити, хоча дівчина й намагається повернутись до мирного життя. Вона не може заявити про це прямо близьким людям, і навіть лікарю.

Тоха не знає, як поводитись з Лілею від самого початку. Він доволі різко і настирливо натякає на близькість, хоч потім і дотримується дистанції за проханням дівчини. Не стримує емоцій, коли дізнається про її вагітність. З того моменту закривається в собі, лише інколи намагається підтримати Лілю, але це все одно має вигляд формальних спроб. Врешті-решт тікає від проблем внутрішніх до зовнішніх. І спрямовує свою злість на інших, порушуючи закон. Не тішиться навіть тому, що Ліля рятує його від ґрат. До того часу живіт дівчини вже доволі помітний. І лише тоді хлопець звертає на нього увагу і дуже дивується – ніби бачить вперше. Переживає шок, хоча й до цього знав, що вона не робила аборт. 

Саме в цей момент хлопець зіштовхується з реальністю, скільки б не тікав від неї. 

Мама Лілі з першого дня їхньої зустрічі намагається забезпечити Лілю всіма необхідними речами. Щиро радіє її вагітності, не припускаючи, що це наслідок зґвалтування. Двічі Ліля просить маму поїхати додому, але це не насторожує її. Навпаки, мама дозволяє легкий докір Лілі і дає волю емоціям, розповідаючи доньці, як важко було чекати її з полону. Мама дбає про Лілю, але чи дає це підтримку дівчині?

Важливо, що жодного з героїв не хочеться засуджувати. Вони викликають співчуття, адже ще не мали такого життєвого досвіду. Інша справа – люди, які мають професійний обов’язок допомагати родині Лілі. Або принаймні, не зашкодити їй. Варто відзначити у стрічці поведінку:

• гінеколога, яка спілкується з дівчиною ввічливо, але вже під час огляду терпець рветься. Вона не пропонує психологічну допомогу, а лише відправляє дівчину на аналізи. Так само нікого не турбує її самопочуття, коли на операцію кличуть лікаря–чоловіка без попередження
• слідчого, який питає у колишньої полонянки лише про позивні і дані бойовиків. І навіть цю розмову він вважає лише формальністю. На це неможливо не звернути увагу, адже сама героїня опосередковано на це вказує. В розмові з подругою Ліля відповідає на питання про те, чому вона не сказала про воєнний злочин слідчому. Дівчина заявила, що він не питав її про це. 
• журналістів, які ставлять типові питання, на які ніби заздалегідь знають відповіді. Іноді вони болючі, а ставлять їх недоречно – наприклад, під час перших хвилин зустрічі Лілі з рідними.

Всі вони є лише службовими особами у фільмі і виконують свій обов’язок без нарікань. Але те, як це роблять, демонструє нерозуміння проблем морального стану людей після полону. 

Від режисера

Фільм став повномасштабним дебютом як для режисера Максима Наконечного, так і для групи TABOR, яка знімала цей фільм. 

“Ми називаємо це історію, яка цілком могла відбутись в наші часи україно-російської війни. Таким збиральним образом і такою компіляцією з різних страхів нашої реальності воєнної”. 

За словами Максима, разом з режисерами вони намагались бути залученими в контекст війни і щось робити для цього. Враховуючи те, що історія вигадана, це може свідчити про вміння режисера дібрати історії і художні образи так, щоб глядачі повною мірою осягнули масштаб проблеми. Судячи з реакції в залі, команді це вдалося. 

Були й винятки – наприклад, пролунали питання щодо того, чому все ж героїня так і не змогла перервати вагітність, адже це був її вибір. Режисер пояснює – всі очікували від неї того, що вона зробить це, але ситуація, коли вона вимушена піддатись дії анестезії, повертає Лілю до того стану, коли вона була нездатна контролювати своє тіло. Це травматичний досвід. Реакція на фільм іноді красномовніше свідчить про наявність проблеми, ніж його сюжет. 

Максим Наконечний не вперше працює з темою жінок на війні. Йому належить альманах “Невидимий батальйон”. А під час підготовки до зйомок “Бачення метелика”він спілкувався з ветеранами і ветеранками, колишніми полоненими і жертвами воєнних злочинів – у тому числі і сексуальних. Сценарій до фільму разом з ним писала режисерка Ірина Цілик, яка вже відома світові завдяки своїй роботі “Земля блакитна, ніби апельсин”. А слідчого у стрічці грав Роман Сініцин, керівник “Фонду Притули” в Дніпрі. 

Світова кінопрем’єра стрічки відбулася на Канському кінофестивалі у 2022 році, вїї обрали до конкурсної програми “Особливий погляд”. За словами режисера, закордоном вірять цій історії за двох причин – незвична жіноча перспектива і самокритика попри проукраїнську позицію в фільмі. Він визнає – більшість може не зрозуміти деяких рішень героїні, але принаймні, іноземні глядачі починають цікавитись контекстом. А вітчизняні отримують нагадування – вони живуть в цьому контексті, і не варто від нього відгортатись.

Раніше ми писали про те, що в Дніпрі атлети міста виконали героїчний комплекс “MURPH”на честь загиблого бійця Павла Ведмідя. Також читайте про те, як змінився Львів під час війни на думку блогера з Дніпра. Писали ми й про те, як будуть виступати учасники "Євробачення-2023" у фіналі конкурсу: серед них - і український гурт TVORCHI. 

Фото: Дмитро Плаксін