"Ми ще з малюком повернемось на фронт": Захисниця із Дніпра розповіла про військовий шлях та вагітність під час служби

Пані Анна декілька років працювала у військовому ліцеї Дніпра та викладала фізвиховання. З початком війни почала волонтерити. Через великий наплив пацієнтів та поранених воїнів працювала у лікарні Мечникова. А згодом закінчила курси з тактичної медицини в Києві та стала на захист Батьківщини. 

Під час спілкування з Інформатором Захисниця розповіла, що ніколи не планувала йти в медицину. А ось боронити Україну мріяла з дитинства. 

“Це була колись давня-давня мрія. Я навіть знайшла вирізку із газет. Ще у підлітковому віці я мріяла служити в армії. Виходить, що мрії здійснюються, але через дуже багато років. З однієї сторони смішно, з іншої — все ж таки життя тебе повертає до того, що ти хотів. Будь ласка, спробуй. Але романтики у війні досить-досить мало. Там більше життя”, — розповіла Анна. 

У такому рішенні жінку підтримали її діти. Не відмовляла й матуся. Адже знала, що колись її донька прийде та скаже: “я піду”. 

“Я сподіваюсь, вони колись мене зрозуміють. Що це робилось задля них, для їхнього спокійного майбутнього”, — ділиться Захисниця. 

Військовий шлях

За словами Анни, коли ти йдеш на фронт, ти звичайна бойова одиниця. Всі правила одні для всіх. Тому навчання для чоловіків та жінок проходить однаково. Далі служба, казарма та ППД. Жінка проходила навчання з тактичної медицини лише пару днів та потрапила на фронт без особистої підготовки. Адже була сильна потреба в медиках.

“Вже на той момент не чекали поки ти учебку пройдеш. Дівчата розповідали, що вони проходили, і повзали, і тягали, і все робили те, що потрібно. А в реальних подіях, коли ти вже стикаєшся, то ти не розбираєш, що тягнути, що робити. Ти робиш все те ж саме, що і інші. Головне — вижити. Як я постійно казала своїм побратимам: ви сюди не прийшли помирати, ви сюди прийшли захищати своїх рідних. Але не ціною свого життя”, — каже військовослужбовиця. 

На жаль, в Україні та на службі існує певна стереотипність. Мовляв, жінкам не місце в армії та на фронті. Тому Анні довелося доказувати своїм побратимам, що вона тут не на один день, що також чогось варта.

“Так і почався мій шлях в моїй роті, батальйоні та взводі. Я почала наполегливо доводити, що я тут не на один день. Я тут буду до кінця, і буду виконувати свою роботу. В чому (проявлялась наполегливість — ред. ) пройти по посадці на позицію, на чергування. Той же полігон, коли було навчання, взагалі на витривалість, на життя в окопах з мишами. Коли біля тебе вибухи. Тобто не знервувати та кудись побігти, тому що ти не знаєш, що очікувати від своєї нервової системи, як вона може відреагувати”, — пояснила Захисниця. 

А ще додала — якщо командир грамотний, то він прекрасно розуміє, хто ти по статі неважливо. Головне, щоб ти професійно виконував свою бойову задачу. Або ти медик, або кулеметник, або займаєшся паперами, що на фронті досить важливо. Адже без довідок ніякі справи далі не йдуть. 

Тим більше, коли чоловіки бачать жінок на фронті, в них прокидається власне “его”. Мовляв, “якщо жінки прийшли і це роблять — я теж багато чого можу”. Тому, ймовірно, це їх стимулює. 

Як проходило чергування та коли найважче було надавати допомогу побратимам? 

Чергування у військових медиків відбувається, як і у наших Захисників на позиціях. Графік залежить від ситуації на фронті, тому може бути 2 через 2, 2 через 3, або 1 через 1. Однак він може змінюватися у разі надзвичайної події — поранений медик чи потрібна додаткова бригада. 

“Так, дві доби ти знаходишся на чергуванні. У нас були різні позиції для медиків, про котрі знали всі бійці, чергові по рації. Всі знали, де вони знаходяться, коли виїжджають. Медики відразу реагували на виклик. І виходить так, що ти сидиш на рації, в залежності від ситуації на фронті — 1 зміну чи дві. Ти чергуєш зі своїм водієм. Плюс ще топимо дровами. Все знаходиться по місцю”, — розповіла жінка.   

Найважче надавати допомогу для жінки було не стільки вночі чи вдень, як взимку. Адже хлопцям доводиться сидіти в окопах при мінус 15-17 градусів. І щоб не замерзнути, вони вдягають багато одягу. 

“Коли бачиш скільки вони всього одягають — ти розумієш, скільки всього доведеться зрізати, якщо доведеться. Якщо не доведеться — ти просто щасливий від того, що  зміна пройшла спокійно”, — зазначила пані Анна. 

Жінка каже, що їх головна ціль — вивести якомога швидше побратимів з поля боя та передати професійним медикам. Далі вже справа за стабілізаційними пунктами, які розташовані в прифронтових зонах. Там поранених стабілізують та шпиталізують до лікарні. Тут велику роль відіграють водії. Щоб вночі бути непомітними, вони вивчають карту з розташуванням позицій на пам’ять, пересуваються без світла та намагаються бути дуже уважними на дорозі, аби не натрапити на міну. 

“Більшість їздять на тепловиках. Якщо увімкнути фари - по тобі починають відразу працювати”, — пояснила Захисниця. 

Як проходила вагітність під час служби, та як ставились побратими? 

Анна розповіла, що керівництво зреагувало з перших днів, як вона повідомила радісну новину та прибрати з евакуації. Жінка виконувала роботу на ППД, працювала з особовим складом та документами. Давали їй і 1-2 дні відгулів, щоб здати аналізи. Піклувалися про неї і побратими, які намагалися усадити, нагодувати та не палити поруч. 

“Ставлення моїх побратимів хлопців було дивовижним. Вся рота переживала, вся рота знала, що таке токсикоз. Навіть в тих, в кого не було дітей, немає ще, вони вже знають, що очікувати. Вони всі дуже переживають. Навіть зараз ми спілкуємось з багатьма. Це знаєте, як дитина полку, всі очікують і це дійсно приємно, що ти можеш потім цьому малюку передати багато такої інформації про тих, з ким він спілкувався, але він про це не знає. Це величезна підтримка свого колективу, котрі за тебе переживають”, — поділилася жінка. 

Чи є у військовослужбовиць декретна відпустка? 

“Жінки-військові вони такі ж самі, як і звичайні жінки. Тобто у них немає різниці. Тому так само за законом вони йдуть у декретну відпустку на 7 місяці (30 тиждень). А потім повертаються, щоб написати заяву на 3 роки по догляду за малюком. Тому ми ще з малюком повернемось на фронт, писати заяву у грудні”, — розповіла пані Анна. 

Як чоловік реагував на службу під час вагітності? 

За словами жінки, чоловік погано реагував на службу під час вагітності. Але вона йому та керівництву пояснювала, що вона не прийшла туди вагітною та поки може — буде виконувати свою роботу. 

“А далі вже за обставин, по здоров’ю. Тому і зараз теж. Напевно, якщо мене зараз відпустили, я б теж поїхала  зараз туди проводити перевірки їхніх аптечок, тому що вони за ними не дуже дивляться”, — запевнила вона. 

Чи плануєте вивозити дітей за кордон, чому?

“І діти, і я будемо залишатися в країні. Хто б як не казав, що, можливо, це не дуже розумно. Мені, звісно, не хочеться, щоб вони бачили прильоти, або якісь понівечені тіла, це зрозуміло. Але приховувати, що відбувається в країні, де вони народилися, ніхто не буде. Не від малюка, не від моїх старших дітей.Вони знали прекрасно більше як рік, поки я була на фронті, де я знаходжусь, що відбувається, і що там помирають люди. Сподіваюсь, вони розуміють, чому їх не вивезли, чому продовжують в Україні жити. Це вже залежить від них”, — додала Анна.

Нагадаємо, чи можна оскаржити висновок ВЛК та що для цього потрібно. Також читайте, що після знайомства у Badoo дівчина "кинула" військового на майже 280 тисяч гривень. Писали ми й про те, що в Україні вдев’яте продовжили воєнний стан та загальну мобілізацію.

Відео: Максим Якушев