На фронті втратив ногу, але не оптимізм: історія олімпійського спортсмена, який лікувався у Дніпрі

26-річний боєць Володимир Дзюбинський має численні досягнення не тільки на фронті, але й в спорті. Хлопець був призером європейських змагань і фіналістом світових чемпіонатів. На початку війни рятувався з родиною від обстрілів, але потрапив в окупацію. Після звільнення села твердо вирішив боронити свою землю. Поранення не зупиняли бійця. І навіть після ампутації ноги Володимир не здається і будує великі плани – або в спорті, або в бойовому навчанні молоді. 

Біографія Володимира доволі різнобарвна. З 2009 року він у великому спорті – займався академічним веслуванням. У 2015 році потрапив до Олімпійської збірної України. Був призером Європи та неодноразово виходив у фінал Чемпіонату світу. 

Повномасштабне вторгнення Володимир зустрів з бойовим досвідом, адже служив у поліцейському підрозділи КОРД протягом 2 років. Це спецназ, серед завдань якого – штурм і захоплення будівель, звільнення заручників. Рік працював за кордоном. Повернувся додому – і почалася війна. 

Рідне місто Миколаїв з перших днів було під щільним обстрілом. Тож рідні Володимира вирішили поїхати до родичів в село Засілля, що на Херсонщині. Хотіли втекти подалі від небезпеки, та хто ж знав, що саме через це село підуть вороги. Приблизно 18 березня 2022 року рф захопила Засілля. Володимир разом зі своєю родиною опинився в окупації. 

Рішення прийнято

Через 28 днів село звільнила українська армія. 

“На початку були авіаудари, і після цього зайшла наша піхота. Вибила “добровільно” всіх, вигнала звідти. І спокійно змогли виїхати”, – розповів Володимир про те, як їм вдалося залишити Засілля.

Вони приїхали в Одесу. Те, що побачив Володимир в окупації, стало мотивацією звільняти Україну від російської навали. Він прийшов до військкомату, не чекаючи на повістку. Але добровільцем його взяти відмовились через вік – за словами бійця, до 27 років мобілізовувати добровільців неможна. Втім, запропонували контракт. 

“Підписав контракт і буквально наступного дня приїхав до учбового центру. Пройшов навчання, потрапив до десантно-штурмових військ, в 95 бригаду. І з того моменту служу там”, – зазначив чоловік.

В спецпідрозділі КОРД Володимир був старшим сержантом. Але в армії це звання не котирується, тому хлопець розпочав свій шлях в ЗСУ солдатом у штурмовій групі. Виконували різні завдання – переважно, в Кремінній, в лісах.

“Там у нас зараз погане становище. Вони намагаються взяти нас в оточення, тому зі всіх боків обстріли”, – принагідно зауважує боєць. 

Також воювали під Бахмутом та Соледаром. Вже через півтора місяця йому дали звання бойового сержанта за добре виконання задач. І з тих часів хлопець сам командував групою. 

Вижив після танкового удару

Разом з рештою бійців він виконав не одне завдання. Не обійшлося без втрат – були і поранені, і загиблі. Власне, і самого Володимира було тричі поранено – в руку і спину. Щоразу повертався до бою.

В ніч з 7 на 8 квітня 2023 року хлопець пережив танковий удар і отримав ураження, через яке довелося ампутувати ногу. Це сталося вночі, в Кремінній. Володимир з побратимами приїхав на КСП – контрольний спостережений пункт, – щоб змінити людей. Вийшли звідти і пішли на позиції. Вперше прилетіло в 40 метрах від бійців, але вони навіть не звернули увагу. Залізли на БТР, і зовсім поруч “ліг” ще один снаряд – в трьох метрах. Засік руський дрон. 

“Поки їхали, я сам собі ногу перемотав турнікетом, щоб кров зупинити. Потім мене пересадили в евакуаційну машину, довезли до Лиману, і там була перша операція. Намагались врятувати ногу і поставили апарат Єлізарова. Після цього повезли в Слов’янськ, де зробили знімки. По ним стало зрозуміло – і чашечка, і цукрова кістка вщент, відновити неможливо. І повезли мене в Дніпро, де повністю ампутували ногу”, – згадує Володимир. 

Лікування

В лікарні імені Мечникова Володимира прооперували, що дозволить хлопцеві швидше реабілітуватись та поставити надійний протез. Зараз Володимир отримує лікування в Києві, і тут він буде залишатись протягом 2-3 місяців. Його ногу продовжують готувати до протезування – скоріш за все, для цього потрібно буде поїхати до Польщі. 

А поруч з Володимиром – його кохана Оксана. “Мої ноги і руки”, – так про неї жартома каже боєць. І ділиться – дівчина і працює біля нього, і з усіма допомагає. Хоча вони разом лише 2 місяці. Познайомились, коли Володимир під час реабілітації приїхав до свого побратима. Той познайомив хлопця зі своєю однокласницею, з якою дружить понад 20 років. Так Володимир і Оксана знайшли один одного. Після того, як дівчина дізналася, що коханого поранено, вже наступного дня приїхала до нього. 

У воїна бойовий настрій попри ампутацію ноги. Він будує плани і бачить своє майбутнє з Оксаною, хоча ще не освідчився – чекають на Перемогу. На питання, що дає йому стільки оптимізму, називає ім’я коханої. А ще у Володимира є маленька донечка Ніколь, їй півтора року. Зараз дівчинка зі своєю мамою в Румунії. 

Поки що хлопець має два варіанти щодо майбутнього: або повернеться в спорт, стане паралімпійцем, або піде в навчальний центр передавати досвід молоді, щоб надалі їм було легше працювати з противником. 

"На поле бою - з холодною головою"

Інформатор попросив Володимира дати пораду недосвідченим бійцям.

“Коли ти туди виходиш, треба забувати про свої проблеми, якісь сімейні негаразди – все залишати там, на точці евакуації. На поле бою потрібно йти з холодною головою. І слухати те, що тобі каже і радить інструктор, це дуже багато дає. Слухати головних, командирів, які ведуть тебе. Не будеш слухати – точно будеш “200”, – відверто каже Володимир.

Раніше ми писали про 50-метровий патріотичний мурал на проспекті Поля. Також читайте про те, де в Дніпрі можна записатись до лав 3-ої штурмової бригади. Повідомляли і про очільника штурмової бригади "Лють" з Дніпропетровської області: хто він та які його пріоритети. 

Софія Єлагіна