У Дніпрі водій 88 автобуса возить гуманітарну допомогу та ремонтує машини військових

Водій Михайло Глотов п’ять днів на тиждень возить пасажирів та гуманітарні вантажі, а у вихідні ремонтує автівки для ЗСУ. З початку повномасштабної війни чоловік поєднує звичну роботу на міських маршрутах з регулярними відрядженнями, у тому числі – й на окуповані території.

У першу таку поїздку він вирушив минулої весни. Тоді він забирав людей з-під Бердянська. Про це повідомляє Інформатор з посиланням на публікацію департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради.

«Керівництво попросило поїхати, я без роздумів погодився. Треба ж допомагати людям. Страшно не було. Ми дуже багато людей вивезли. Шкільні автобуси були забиті – хто сидів, хто стояв. Купа речей, валіз», – згадує Михайло.

У поїздках водій бував по кілька разів на місяць. А восени 2022 року чоловік одним з перших вирушив у звільнений Херсон.

«В перший день ми туди автобуси повезли. Орки з міста увесь транспорт позабирали, а людям він потрібен. Дорогою бачили, як снаряди стирчали з асфальту, лежали на узбіччі; всюди – розтяжки. Якщо треба вийти з автобуса – це необхідно робити дуже обережно. Проїжджали повз села, бачили, як люди руками махали, вітали нас. В мене тоді аж сльози на очі виступили», – розповів чоловік.

Колона чоловіка потрапляла під обстріли. Михайло каже, що у такі моменти не встигаєш ані злякатися, ані продумати, що робити.

 «Вибух такий, аж автобус у бік уходить. Тоді даєш газу і їдеш звідти – якнайшвидше намагаєшся залишити небезпечну територію», – каже водій.

Михайло перевозив не лише людей, а й гуманітарні вантажі. Продовжує робити це й зараз. Місяць тому був на кордоні з Польщею, де забирав допомогу від Чехії. Чоловік має чималий досвід: в автобусних перевезеннях він з 1996-го року, а до того був водієм тролейбуса. Тому в поїздках майже не втомлюється. Загалом за кермом Михайло вже 34 роки. Зараз працює на 88 автобусі.

У роботу Михайлу закоханий, але останнім часом вона емоційно його виснажує. Спілкування з пасажирами відбирає в нього енергію.

«Раніше люди були добріші. Зараз трапляється агресія, навіть в елементарних ситуаціях. Наприклад, було – став на зупинці, а пасажирка каже: «Проїдь ще 15 метрів». Я відповідаю, що це офіційна зупинка, далі проїхати не можу. Вона почала мене обзивати. В таких ситуаціях намагаюся не нервувати, інколи допомагають жарти. Значно рідше, але трапляється й позитив. Бабусі цукерками пригощають, яблуками, мандаринами. Багато пенсіонерів дякують за поїздку, коли виходять з автобуса», – розказав він.

Від емоційного вигорання Михайла рятують активний відпочинок та зміна обстановки (ті ж самі поїздки за гуманітаркою). А ще – робота у власному гаражі, де чоловік лагодить машини для ЗСУ.

«Коли мої знайомі військовослужбовці приїжджають у Дніпро, я їм завжди щось підварю, підлатаю. Транспорт приїжджає з фронту в дуже плачевному стані. То прострілений, то підірваний на міні. Раніше бійці раз на тиждень приїжджали, зараз – раз на місяць. Щоразу допомагаю їм», – ділиться Михайло.

Евакуації, гуманітарну допомогу та ремонти транспорту Михайло вважає своїм обов’язком. Він намагається зробити для Перемоги все, що від нього залежить.

«Якщо ніхто не буде допомагати, то як воно буде? Ми ж боремося за Україну, женемо орків з рідної землі. Воїни там ризикують своїм життям. Ми спимо в своїх ліжках, а вони – в окопах захищають нас. Тож у тилу наш борг – допомагати їм», – відмітив він.

Нагадаємо, раніше ми писали, що водій автобуса №86 із Дніпра розповів, як допомагав вивозити поранених з гарячих точок. Також читайте, що у Дніпрі 24-річний водій тролейбуса №12 розповів про блекаути та "прильоти". Крім цього, Інформатор повідомляв, що у Дніпрі водійка маршрутки №60 розповіла про свій шлях та труднощі.