“Смачна цукерка з дитинства”: як у Дніпрі померла канатна дорога та що з нею сталося

Чимало мешканців та гостей Дніпра каталися на канатній дорозі. Цей об’єкт був справжньою "туристичною колискою міста". Однак у 2023 році про "канатку" можна дізнатися по розповідях старшого покоління, архівним фотографіям або радянському кіно. Востаннє "канатка" перевозила пасажирів у далекому 2007 році. 

Інформатор вже публікував матеріали стосовно канатної дороги. Однак цього разу ми вирішили зробити за гамбурзьким рахунком та увіковічити пам’ять про цей унікальний об'єкт нашого міста. Інформатор підготував для своїх читачів і глядачів  документальний фільм про “канатку”.

Для цього ми поспілкувалися з людьми, які не тільки каталися на ній і мають багато приємних спогадів, а ще й брали безпосередню участь у її створенні. Приємного перегляду. Якщо у вас не відкривається відео, то можете перейти за цим посиланням на наш YouTube-канал. 

Як та чому створили канатну дорогу у Дніпрі? 

У Дніпрі післявоєнні роки були важкими, СРСР переходив на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними. Водночас місць для відпочинку було небагато. У ті роки відбувається активна забудова вільних територій. У кінці 1950-х років на Монастирському (Комсомольський острів у радянську добу, прим.ред.) острові намивається коса. І саме ця зона стане майбутнім міським пляжем, який ми знаємо по сьогоднішній день. 

Тоді у міського керівництва з’явилися ідея сполучити правий берег Дніпра і міський пляж за допомогою канатної дороги. Зазвичай підвісні дороги будували у гірській місцевості, тож в ті часи канатна дорога у місті була в новинку. За словами дніпровського історика Максима Кавуна, для робіт з будівництва "канатки" залучили молодих зодчих того часу. Серед них був архітектор верхньої станції канатної дороги Едуард Чубаров. Саме він відповідав за дизайн вокзалу. У роки незалежності України, з 1991 по 1998 роки, він обіймав посаду головного архітектора Дніпра.

Молодий зодчий у 1959 році тільки закінчив інститут і почав набиратися досвіду, втілював свої перші проєкти. А місцем для будівництва "канатки" обрали ділянку на вулиці Дмитра Донцова.

За спогадами Чубарова, "нижній" основний блок, який "обертав" канатку, будували без його участі. Його робота полягала у створенні вокзалу, куди могли прийти люди, підготуватися до подорожі. Молодий архітектор вирішив створити станцію у вигляді летючого створіння. За словами Едуарда Петровича, його надихнули богомол та бабка. У 1966 році макет одразу затвердило тодішнє міське керівництво.

Навіть у колишнього головного архітектора Дніпра не виникло ніяких зауважень до проєкту Едуарда Чубарова. Пізніше до робіт доєдналися конструктори Анатолій та Лариса Бобровники. Вони підготували розрахунки креслень, оскільки всі елементи станції були індивідуальними, а не з готових залізобетонних частин. Чубаров побоювався, що конструкції, які він задумав, стануть не такими легкими, однак все завершилося добре. 

Оглядовий майданчик, який височів над Дніпром

Також цікавим нововведенням для канатної дороги став її 16-метровий оглядовий майданчик. 

“Оглядовий майданчик я робив, щоб майбутні пасажири могли зайти та подивитися панораму перед тим, як вони "полетять" у кабінці. Тоді це місце було повністю відкрите і звідти відкривалася дуже гарна, широка панорама. Тому й придумав такий майданчик”, — сказав Едуард Чубаров. 

Через швидкі темпи будівництва, одного разу, під час зведення оглядового майданчика, трапилася надзвичайна подія. Залитий бетон не встиг схопитися і вся конструкція почала "їхати" зі схилу. Тоді травмувався один із будівельників, який був у той час зверху на майданчику. Як загадав Едуард Петрович, чоловік травмував собі ногу. Через це строки будівництва довелося змістити на декілька місяців, оскільки "підняти" всю конструкцію не змогли і зводити майданчик довелося з самого початку. Всього на будівництво канатної дороги разом з проєктуванням пішло два роки.

Відкриття канатної дороги у Дніпрі і перші пасажири

Дніпровська "канатка" відкрилася у травні 1968 року. Не дивлячись на те, що проєкт хотіли присвятити до святкування 1 травня, він не мав ніякого ідеологічного значення. За словами завідувача відділу Дніпровського музею імені Яворницького Максима Кавуна, єдине типове радянське при створенні канатної дороги було те, що її будували у кооперації між великими підприємствами. 

“Тоді була така традиція — всі разом. “Південмаш”, завод “імені Бабушкіна”, ДЗМО — ссі основні підприємства. Хтось виробив кабінки, хтось виробив канати, металеву частину. Кабінки ці досі висять — 30 чи 20 років і вони ще цілі, крім тих, що порізали нещодавно. В принципі, ідея дороги дуже-дуже цікава”, — сказав історик Максим Кавун. 

Після відкриття канатної дороги у радянській періодиці з'явилася стаття під назвою: “В кабіні над Дніпром”. Сам маршрут канатної дороги сягав 717 метрів, і вона перевозила до 1,5 тисячі пасажирів за годину. 

У кожній такій кабінці могло розмітитися до двох людей. Вони також були у 1960-ті роки чимось новаторським. Над їх створенням працював інститут “Дніпродіпрошахт”. Швидкість руху кабінок регулювали таким чином, щоб люди змогли зайти у них на ходу, оскільки зупинки були не бажані. Проте в історії "канатки" траплялися випадки, коли її зупиняли і пасажирам доводилося годинами висіти у повітрі. Загалом уся подорож підвісною дорогою тривала близько 10 хвилин. 

“У поодиноких випадках "канатку" зупиняли, там був оператор. Коли була, наприклад, мама з дітьми, тоді могли зупинити. Але загалом зупинки були небажані. Тому що при зупинках усі кабінки починали розхитуватися впродовж усього маршруту, і всі починали лякатися, але зупинки були”, — згадує Едуард Чубаров. 

Народна любов та радянське кіно

Багато людей з теплою ностальгією згадують "канатку". За спогадами історика Максима Кавуна, у ті роки велика кількість молодих людей під час поїздки любила стрибали з неї прямо в протоку Дніпра. Траплялися навіть випадки, коли "канатка" ставала причиною знайомства людей у черзі, а потім вони одружувалися. 

Канатна дорога була "туристичною колискою" міста. Її зображували на листівках, публікували в архітектурних радянських журналах та навіть знімали на станції кіно. Її можна побачити у таких радянських фільмах, які знімалися у Дніпрі: “Нам не дано передбачити” 1985 року, де закохані герої катаються у кабінці та навіть застрягають у ній, а також у трисерійному фільмі “Дивна відпустка” 1980 року. 

“Вона була дуже популярна. Її зображували в усіх путівниках, листівках, цього періоду. Якщо ви відкриєте фотоальбом "Дніпропетровськ" радянської доби, незалежності, то завжди там ця канатна дорога”, — розповів Максим Кавун. 

16 років, як померла канатна дорога, і чому це сталося

Канатна дорога після розпаду СРСР продовжувала існувати та дарувати емоції своїм пасажирам. Навіть у важкі 90-ті роки. Однак з тих часів об'єкт поступово поринав у кризу. Давалися взнаки зношеність матеріалів, відсутність фінансування для оновлення її потужностей. І з часом було прийнято остаточне рішення про її закриття. Востаннє "канатка" працювала в 2007 році. За іншою версією, підвісна дорога Дніпра закрилася через ринкову економіку. Люди змогли подорожувати за кордон після падіння СРСР та "залізної завіси", та рідше відпочивали у місті. 

Також не обійшов час стороною і стелу, яка стояла на розі вулиці Донцова та Соборної площі. За словами історика Максима Кавуна, вона мала вигляд триметрового корабля. На ній було написано великими буквами: “На підвісну дорогу”. У 90-ті роки її розпиляли на метал. І, на жаль, навіть не збереглося архівних фото, лише спогади людей. 

“Логістично треба таки підходити до цього, бо деякі кажуть: "Ой, чому ж її не запускають і таке інше". Знову ж, які вона зараз проблеми вирішить? Раніше вона перевозила 1,5 тисячі людей на годину, стояла черга. Там є історія, як у цій черзі майбутні наречені познайомилися. Зараз люди їздять вже на зовсім інший відпочинок, острів покинутий. Якщо її продовжити на інший берег і вона розв'язуватиме питання навантаження на мости і якось перекинути людей в інший район, то можливо воно буде тоді відновлено. Буде економічно доцільно. Зараз вона в наших спогадах як смачна цукерка з дитинства”, — поділився своїми спогадами директор технічного музею “Машини часу”. 

Архітектор Едуард Чубаров із сумом дивиться на ті кадри, які демонструють, що стало з колись "з туристичною колискою" міста, над якою він працював. 

“Шкода, звичайно. Хоча я розумію, що час безжальний і кожна будівля має термін служби, ресурс. Але бажано було б для потрібних для міста об'єктів цей ресурс продовжити якось. Тут уже включається економіка, можливо, навіть політика. Не знаю, я в це не лізу, але шкода, звичайно. Чисто я, я вже людина похилого віку, можна навіть сказати старий. Звичайно, я все це згадую, бо це була моя молодість”, — розповів зодчий.

Що з канатною дорогою у 2023 році?

У 2023 році верхню станцію канатної дороги важко впізнати. Нині територія поросла деревами, всюди розкидано сміття, стоїть жахливий сморід, нерідко люди використовують її як імпровізовану вбиральню, а сама станція стала прихистком для безхатьків. 

Однак у технічному музеї “Машини часу” змогли вдихнути друге життя у канатну дорогу та подарувати відвідувачам закладу відчуття подорожі. За словами директора музею "Машини часу" Михайла Пруднікова, музей отримав одну з таких кабінок від міськради Дніпра. І з неї вирішили створити інтерактивний експонат. 

“Ми отримали грант від “Культурної столиці” та зняли ось такий епізод віртуальної реальності. Тобто брали в оренду великий квадрокоптер, який тримав камеру і летів саме шляхом руху цих кабінок”,  — додав Прудніков.

До співпраці залучили звукорежисера, який доповнив зняті кадри з квадрокоптера аудіоефектами. Для цього він ходив по берегу Дніпра, записував квакання жаб, звучання качок, голоси людей, шум катерів, щоб занурити відвідувачів музею саме в ту атмосферу подорожі канаткою. 

Обов'язково пишіть у коментарях під відео, які у вас залишилися спогади, пов'язані з канатною дорогу Дніпра та чи хотіли би ви, аби її відновили. 

Відео, монтаж: Максим Якушев