Амбіційні, наполегливі та щасливі: історії успіху жінок із Дніпра
Дніпро – місто сильних, цілеспрямованих і натхненних жінок, які змінюють світ довкола. Вони не просто мріють, а досягають успіху. Вони започатковують бізнеси, керують компаніями, розвивають соціальні ініціативи. Їхній шлях не завжди був легким, але вони долають всі перешкоди, доводячи, що наполегливість і віра у власні сили здатні творити дива.
Напередодні 8 березня Інформатор вирішив спробувати надихнути своїх читачів, тому ми поспілкувалися з 5 жінками з Дніпра, які досягають висот у своїх сферах та стають прикладом для наслідування. Кожна з них є доказом того, що можливості безмежні, якщо рухатися вперед і не здаватися.
Ці історії про жінок, які не бояться викликів. Про руйнівні стереотипи створює нові можливості. Їх досягнення – не просто особисті перемоги, а внесок у розвиток міста, країни, суспільства загалом.
Усім їм ми поставили питання про життєвий шлях, досвід, амбіції, виклики, досягнення. Інформатор попросив дніпрянок відкрити секрети, як їм вдається одночасно бути щасливими та успішними. Що з цього вийшло – дивіться далі.
Марина Галайдич: "Я щодня тренуюся сама та допомагаю іншим дівчатам удосконалюватись"
Марині Галайдич 38 років. Вона фітнес-тренерка та спеціалістка з правильного харчування. На досягнення її надихають чоловік та дві доньки. Мрія Марини – відкриття власного спортзалу.
"Мій шлях до успіху, мабуть, розпочався ще в дитинстві. З 8 років я займалася різними видами спорту: легка атлетика, ушу, плавання. Але до 27 років я шукала себе і не думала, що саме спорт може стати таким важливим у моєму житті. Будучи хіміком-технологом за фахом, я пробувала опановувати продажі, але це не приносило мені задоволення".
За словами Марини, переломним моментом у її житті стало знайомство із чоловіком – Володимиром. Саме він надихнув дніпрянку стати такою, якою вона зараз.
"Володимир також з дитинства займався спортом, а саме - боксом. Він - тренер, щодня мотивує своїх підопічних ставати краще. Мабуть, і на мені використав свої дієві "прийоми" погоні за результатами. Але сьогодні за це я йому дуже вдячна. Ми виховуємо двох прекрасних дочок: Єву - 14 років та Жасмін – 3,5 рочки".
"З появою саме другої дитини в моєму житті все змінилось. Це сталося напередодні війни. Було дуже страшно за немовля й думала виїхати закордон. Але, опинившись в хаосі від’їжджаючих на вокзалі, в мить вирішили, що нікуди не поїдемо з рідного міста. Щоб перемогти страх і не впасти в розпач, я почала інтенсивно тренуватися.
Одночасно треба було привести себе в форму після пологів. І дуже швидко сталося диво - я отримала пропозицію розпочати кар‘єру фітнес-тренера. Отож, вже три роки я щодня тренуюсь сама й допомагаю іншим дівчатам вдосконалюватись в залі та на онлайн-марафонах. Та разом з ними щодня радіємо, дивлячись на те, як можна стрімко гарнішати, наполегливо працюючи над собою. А потім ще й до пізньої ночі обговорюємо помилки й успіхи в Instagram".
Марина розповіла, що вважає секретом своїх гарних результатів те, що як тренер використовує в роботі з дівчатами, як і з доньками, не вчительську суворість а, материнську любов. При цьому вона намагається не упускати нагоди похвалити за кожний, навіть самий маленький крок до перемоги над собою.
"І це неймовірно приємно – бути свідком, як вже за декілька місяців вони стають більш стрункішими й привабливішими, втрачаючи зайві кілограми на кожному тренуванні.
Дуже приємно, що мої успіхи стали також натхненням для відвідування спортзали моєї мами та її подруг – жінок 55+ років, це неймовірно! І це надихає мене на нові перемоги й робіть щодня більш амбітною. Разом з чоловіком ми мріємо відкрити власний спільний спортзал, щоб об’єднати як можна більше дніпрян на шляху спорту, успіху й життєвого щастя".
Вікторія Малінська: "Краса — це не лише про зовнішність, це про те, як ти живеш"
Вікторія Малінська — косметологиня, антиейдж-експертка та засновниця клініки в Дніпрі, яка вже давно переросла рамки звичайного салону краси. Її історія — це шлях від дитячих мрій перед дзеркалом до створення простору, де кожна жінка може відчути себе молодою, здоровою та впевненою.
"Усе почалося з дитинства — мене дратували однакові зачіски й одяг у однолітків, я хотіла виділятися. Мамина косметика — пудри, парфуми, різнокольорові лаки для волосся — страждала від моїх експериментів. Я сиділа перед дзеркалом, як імператриця в будуарі, робила зачіски, уявляла себе в різних образах. Дивилася шоу про макіяж і нігті, але мріяла бути не схожою ні на кого. У 16 я вже знала: мій салон у центрі міста — це межа моїх мрій. Я не знала як, але вірила на мільйон відсотків, що це станеться. Візуалізувала, бажала, відправляла посили у всесвіт — і в 20 тримала ключі від нього в руках. Кожен мій крок був експериментом, і я вважаю їх усі успішними. Але успіх — це не випадковість, це підготовка, зважений рух уперед. І зараз цей шлях триває — я просто підвищую планку".
Вікторія розповіла, що спочатку хотіла обрати своїм покликом журналістику чи роботу на телебаченні.
"Переписувала статті, декламувала сюжети перед рідними. Але потім зрозуміла: я жінка, і все, що пов’язане з жіночністю, — моє. Краса стала моєю сценою, а я — режисеркою, яка знає, як зробити так, щоб актриса сяяла. Я відчуваю, чого хочуть жінки, і хочу їх трансформувати. Жодна антиейдж-процедура не спрацює, якщо не змінити спосіб життя. Моя місія — зробити кожну красивою й молодою через серію інструментів: сон, харчування. Тільки уявіть, п’ять днів свідомого підходу — і ви думаєте, виглядаєте, живете інакше. Змінити свій біологічний вік на 10-15 років - це не міф, а реальність".
За словами дніпрянки, вона завжди бажала більшого. Спочатку був салон краси, який Вікторії лишила як перукарню, потім — перше приміщення під косметологію в центрі міста.
"Я пішла далі: отримала додаткову медичну освіту, заглибилася в гормональну терапію, антиейдж-медицину, клітинне омолодження. Мій другий чоловік подарував мені ще одне приміщення — і там з’явилися крапельниці Золушки, ін’єкції, апаратні процедури. Я навчилася складати протоколи омолодження за аналізами, образом життя, станом здоров’я. Моя амбіція — не просто зробити шкіру ідеальною, а подарувати людині молодість із середини. І я не зупиняюся — хочу мережу клінік у Києві, Дніпрі, Харкові, коли закінчиться війна".
Вікторія зазначає, що головний її стимул, який не дає опускати руки, — це відповідальність за трьох дітей.
"Я знаю, що мати має забезпечити їм освіту, комфорт, розвиток, а для цього потрібні гроші. Але є й ширша мета: я давно займаюся благодійністю, хоч і не афішую це. Допомагаю мамам-одиначкам, сім’ям із дітьми з інвалідністю — наприклад, одній мамі з п’ятьма дітьми, де один має епілепсію. Закуповую продукти, ліки, підтримую. Це дає мені сили: чим більше я заробляю, тим більше можу допомогти. Мрію про фонд, який не просто роздаватиме памперси, а навчатиме жінок і даватиме їм шанс на нове життя".
Жінка пишається тим, що отримала декілька освіт, а також постійно розвивається. Та це — лише проміжні перемоги на її шляху.
"Мої справжні досягнення ще попереду. Я хочу мережу клінік у містах-мільйонниках — не просто косметологічних, а з детокс-програмами, повним супроводом. А головна мрія — благодійний фонд: три корпуси по чотири поверхи, де жінки, що зазнали насильства чи лишилися на вулиці, отримуватимуть підтримку, освіту, професію.
Наприклад, мама з дитиною-інвалідом зможе шити вдома чи готувати на замовлення. Головне, не тільки підтримати жінку, а надати шанс бачити нові можливості. Буде корпус для сиріт і дітей з особливими потребами — з нянями, медиками, освітою. Хочу, щоб у кожному місті України був такий центр — це моя глобальна мета".
Вікторія вважає, що якби вона не продовжувала постійно навчатися, то досі колола ботокс за класичною схемою.
"Я стежу за світовими конгресами, купую онлайн-доступи, проходжу курси в іспанських і американських докторів. Читаю наукові статті, книги європейських експертів, вивчаю генетику, біоінженерію, психологію. Тіло й розум — це єдине ціле. Якщо в голові комплекси, жодна процедура не врятує. Моя мета — зробити жінку красивою, молодою, здоровою, із сильною психікою. Усе тестую на собі — від ін’єкцій до нових протоколів".
Вікторія поділилася секретом, як їй вдається бути щасливою і успішною одночасно. За її словами, щастя неможливе без успіху.
"Без власних грошей ти залежиш — від чоловіка, батьків, обставин. А залежність робить щастя крихким. Гроші — це свобода: масаж, подорожі, якісні продукти, спортзал. Але щоб усе встигати, я делегую: прибирання, готування — це не моє, у мене є помічниці, роботи-пилососи. Я бережу енергію для дітей і чоловіка. Удома я м’яка, любляча мама й дружина — читаю дітям книги, вечеряю з ними, обговорюю день із чоловіком за келихом вина. На роботі я сувора, дисциплінована, а вдома переключаюся на жіночу енергію. Успішна жінка — це щаслива жінка, якщо вона вміє розставляти пріоритети й давати любов тим, хто поруч".
Оксана Кирилова: успіх у квадраті
Оксана Кирилова — організаторка подій, маркетологиня, мама двох синів, яка після розлучення на початку війни 2022 року перетворила випробування на можливості. Її історія — це не про гучні заголовки, а про тиху силу, що об’єднує людей і допомагає йти далі. Оксана згадала про початок, розповіла про амбіції та презентувала новий проєкт “Чоловічі квадрати” — амбітний старт, що обіцяє змінити правила гри.
"Усе почалося з моменту, коли я опинилася на межі. До війни я була “ідеальною” дружиною: підтримувала чоловіка, виховувала дітей, жила для сім’ї. Але коли в молодшого сина в 9 місяців виявили серйозне захворювання, я кинула всі сили на його порятунок. Ми пройшли через пекло реабілітацій, і коли лікарі зняли діагнози, я видихнула. Але війна в 2022 році зруйнувала все: через місяць після її початку я розлучилася, залишившись із двома дітьми, зарплатою в 16 тисяч гривень і будинком, який треба було утримувати. У той момент я зрозуміла: якщо не встану зараз, мене просто не стане. Це був не вибір успіху, а вибір виживання — для себе й дітей".
Оксана розповіла, що понад 13 років працювала у сфері маркетингу, тож організація заходів – це було частково знайоме для неї середовище. Але водночас вона відкривала для себе щось абсолютно нове.
"Я розуміла, що хочу не просто робити комерційні заходи, а створювати ком’юніті – середовище, де люди можуть зростати, знайомитися, знаходити натхнення. Спочатку я просто допомагала організовувати івенти, але поступово почала втілювати власні ідеї. Наприклад, мені дуже подобалася думка про заходи, які допомагають знайти баланс між бізнесом, розвитком та особистим життям. Мій вибір — це про створення атмосфери. Хочу, щоб кожен, хто приходить, відчував себе особливим.
Знаєте, зараз я часто чую від людей: “Ми приходимо не на захід, ми приходимо до тебе”. І це найбільше досягнення. Але тоді, коли я починала, моїм головним завданням було вижити. Я не думала про масштаб, про визнання. Мені просто потрібно було триматися на плаву. Настав момент, коли гості почали повертатися, а партнери дякувати, я відчула, що можу більше — наприклад, вийти за межі Дніпра".
За словами жінки, не опускати руки їй допомагають діти. Вони - найкращі її мотиватори.
"У нас дуже довірливі стосунки, особливо зі старшим сином. Ми як друзі. Він бачив, як я змінююся, як я йду вперед, і це дає мені сили. А ще мене рятує підтримка близьких і людей, які вірять у мене. Я навчилася брати паузи, щоб не вигоріти, і оточувати себе тими, хто заряджає позитивом. Це мій рецепт. “Ти сильніша, ніж думаєш,” — сказала я собі одного разу. І це стало моїм внутрішнім девізом".
Своїм найбільшим досягненням Оксана вважає те, що вона не здалася перед обставинами і виростила синів. Пишається дніпрянка й проєктом "Чоловічі квадрати".
"У 2022 році залишилася сама, але виростила синів: старшому вже 12, молодшому 6. Почала з нуля в організації, а сьогодні маю контракти з ресторанами й партнерами в Дніпрі на особливих умовах. Мої заходи об’єднують сотні людей. Цілі — розширити проєкти по Україні, вийти за кордон. У 2024 році отримала запити з Польщі та Австрії — хочу, щоб мої ідеї стали брендом.
Також я пишаюся новим проєктом “Чоловічі квадрати”. Це відповідь на запит, який я почула від чоловіків. У нас багато заходів для жінок, але чоловіки часто залишаються осторонь. Я поговорила з багатьма — від підприємців до медійних особистостей — і зрозуміла, що їм потрібен свій простір. 29 березня ми запускаємо перший захід разом із партнером Олександром Дорошенком. Це буде місце, де чоловіки віком 25-50+ зможуть обговорити свої теми, знайти зв’язки й натхнення. Ми хочемо, щоб це стало ком’юніті, яке об’єднує і дає силу".
Оксана розповіла, що завжди знаходиться в русі й вдосконалюється. При цьому вона щоденно опановує мистецтво балансу, аби поєднувати роботу та особисте.
"Працюю маркетологинею — просуваю продукти, вчуся переконувати за секунди. Організація навчила мене гнучкості: колись переконала ресторан відкритися раніше для гостей — вони були в захваті. Усе беру з практики — від планування до вміння чути клієнта. Критика? Якщо вона по суті, я її використовую для росту.
Баланс — це мистецтво, яке я опановую щодня. Мої сини — мої друзі: старшому я сказала: “Ти тепер чоловік у домі”, і він підтримує мене. Робота й івенти — це моя пристрасть, але я беру паузи, щоб не вигоріти. У моєму житті є кохання — чоловік, який не боїться моєї сили й надихає мене. Я вірю, що успіх і щастя можливі разом, коли ти робиш те, що любиш, і оточуєш себе правильними людьми. А ще я відчуваю велику вдячність. До себе – за те, що не здалася. До людей, які підтримували. І навіть до тих, хто колись у мене не вірив – бо вони дали мені ще більше мотивації. Я більше не боюся змін. Бо тепер я знаю: кожна зміна – це нова можливість. І я готова створювати їх далі".
Юлія Бабенко: "Фінансова свобода — це не подарунок долі, це вибір, який я допомагаю зробити"
Юлія Бабенко — інвесторка з Дніпра, фінансова радниця й ведуча гри "Lady’s Cash". Її історія — про те, як із дитячої цікавості до грошей вирости у лідерку, яка вчить українок будувати капітал. Ми зустрічаємося за кавою: вона сміється, згадуючи перші помилки, але її очі горять, коли мова про жінок, яких вона веде до фінансової свободи.
"У 10 років тато показав мені сімейний бюджет — я взяла калькулятор і почала рахувати свої кишенькові. Бабусі з дідусями завжди мали заощадження, тож я росла з думкою: гроші — це інструмент. Батьки вчили планувати на прикладах: ремонт, техніка — все за графіком. У студентські роки я мала досвід нераціональними витратами, але 5 років роботи у банку відкрили очі: одні втрачають через кредити, інші примножують завдяки процентам. Тоді я захотіла більшого, ніж просто виконувати плани".
Фінансову сферу для себе Юлія обрала, коли "банк показав", що депозити - це не шлях до багатства.
"Народження сина стало тригером: я захотіла, щоб у нього був старт, якого не мала я. Одного дня в Instagram натрапила на курс з інвестування. У мене тоді вже була ступінь магістра з фінансів та кредиту, але практики — нуль. Почала розбиратися: брокерські рахунки, акції на біржі NYSE, книги Кійосакі й Шефера. У жовтні 2021-го купила перші акції. Перший прибуток — маленький, але мій! Це як адреналін: ти сама собі бос. Блог @yuliia.invest народився, коли друзі сказали: “Юля, ділися!”. Тепер там майже 5 тисяч підписників, а я веду тренінги — останній був на 300 людей для благодійного фонду “Дітей Героїв”. Фінанси — це свобода, а я хочу, щоб її відчули інші".
Дніпрянка розповіла, що її першою метою стало бажання відійти від офісної роботи. Наступний крок - заробляти, як у банку, при цьому працюючи на себе.
"Перша мета — вирватися з офісу. Не вставати по будильнику, не узгоджувати відпустку з купою начальників, не панікувати в кінці місяця через плани. Потім — заробляти з блогу, як у банку, але без страху за завтра. Сьогодні я плачу податки розміром середньої зарплати в Україні, маю портфель із акцій, облігацій, крипти — і все росте. Але головне — бачити, як жінки на "Lady’s Cash" змінюють стан з “нема грошей” на “є вихід!”. За 1,5 року я провела 120 ігор у Дніпрі. Три години гри — і ти знаєш, як із тисячі доларів зробити сотні тисяч".
Коли хочеться все кинути - Юлію "тримає на поверхні" родина.
"Сім’я — мій фундамент. Чоловік, син, батьки — я хочу, щоб вони мною пишалися, щоб син ріс у достатку, як я колись. Це те, що тримає, коли руки опускаються. А ще — мої клієнти. Їхні повідомлення: “Юля, я купила акції — вийшло!”, “Завдяки тобі я більше заробляю”, “Нарешті позбулася кредитки”. Одна дівчина з Дніпра написала, що після "Lady’s Cash" відкрила кав’ярню — я мало не розплакалася від радості. Інша за півроку накопичила на машину. Переселенці, підлітки, підприємці — кожен їхній успіх як заряд енергії. Буває, сидиш втомлена, а тут лист: “Юля, я навчилася відкладати на мрію”. І все — я знову в строю, бо бачу, що моя справа працює".
Юлія розповіла, що її мата зараз - масштабувати гру "Lady’s Cash" на всю Україну. При цьому жінка продовжує навчатися та вдосконалюватися.
"Я сама собі кейс. Усе, чому вчу, — роблю в житті. Знаю, як перейти від “мінус на картці” до “постійний пасивний дохід”. Але це не межа. Хочу масштабувати "Lady’s Cash", щоб кожна українка знала: фінансова свобода реальна. Мене надихають колеги — поруч стільки крутих людей, із якими можна створювати нове.
Я "знаннязалежна". Читаю "Мінфін", твіти про крипту, слухаю подкасти, проходжу курси. Пробую сама: то акції, то франшиза — падаю, встаю, але вже знаю правила гри. Вивчаю психологію — без порядку в голові гроші тікають. Моя формула: знання + ризик = результат. На "Lady’s Cash" кажу: “Не знаєш, куди вкласти? Почни з себе. Розбери інструменти — і все вийде".
Для себе Юлія зрозуміла, що встигати за всім неможливо. Тож потрібно "чути себе".
"Родина — моя опора. Бабусі й дідусі бавлять сина, коли я на виїзді чи допізна читаю лекції айтівцям. Але важливо чути себе: не гнатися за успіхом у всьому одразу. Неділя — для відпочинку, одна справа за раз. Успіх із щастям дружать, коли є цілі й кроки до них. Я щаслива, бо живу так, як хочу".
Юлія Дмитрова: жінка, яка стала опорою для родин захисників України
Юлія Дмитрова - директорка Благодійного фонду «ТАПС», волонтерка, громадська діячка та справжній приклад того, як сила духу й віра у свою справу можуть творити дива. Її шлях — це історія про самовідданість, наполегливість і любов до України. Ми поговорили з Юлією про її починання, виклики, досягнення та те, як їй вдається поєднувати успішну кар’єру з особистим життям.
"У 2014 році, коли країна опинилася перед обличчям війни, і я не могла залишатися осторонь. Це було чітке усвідомлення, що я є частиною держави і що їй потрібна допомога. Цей момент став точкою відліку: волонтерський рух, об’єднання людей, підтримка тих, хто цього найбільше потребував — військових та їх родин. Я зрозуміла, що можу бути корисною не лише на рівні окремих акцій, а й системно.
Мій вибір був очевидним — допомагати тим, хто віддає своє життя за нас. Почавши з волонтерства, згодом перейшла до роботи в органах місцевого самоврядування — сім років у Дніпровській міській раді стали для мене справжньою школою життя. Працюючи в мерії, я чітко розуміла, що хочу перенести свій досвід із громадського сектору в офіційні структури, щоб зробити допомогу більш системною. Цей період «прокачав» мої навички й підготував до нового етапу — повернення в громадський сектор уже як директорки Благодійного фонду «ТАПС». Сьогодні фонд є визнаним експертом у підтримці родин військових, а для мене це «точка мрії», де є команда, довіра й ресурси для реалізації масштабних проєктів".
Юлія Розповіла, що хотіла, щоб її досвід із волонтерства став основою для реальних змін. Мета жінки полягала не просто в разовій допомозі, а в створенні дієвих програм, які б працювали на перспективу.
"Сьогодні фонд, який почався з короткої 10-хвилинної зустрічі в Америці у 2016 році, виріс у потужну організацію з офісом, командою та міжнародною впізнаваністю. Але мої амбіції не зупиняються: «ціль одна — перемога над ворогом і розширення діяльності в інших містах України".
За словами дніпрянки, родина завжди допомагає їй рухатися далі, навіть не зважаючи на виклики.
"Для мене найбільшим викликом завжди було залишатися в Україні, разом із родиною, коли почалася війна, а потім повномасштабне вторгнення. Моє рішення присвятити себе волонтерству й громадській діяльності означало, що сім’я часто недоотримувала уваги. Я дуже багато часу віддала роботі та зростанню себе як особистості й професіонала. І знайти порозуміння з близькими в цьому було непросто. Але саме підтримка родини та тих, хто стоїть за спиною, дають мені сили. У важкі моменти я згадую, скільки вже пройшла, і думаю про людей, які вірять у мене. Це як поштовх: ти не маєш права зупинитися".
Своїм же найбільшим досягнення Юлія вважає Благодійний фонд «ТАПС».
"За шість років роботи ми здобули репутацію експерта, створили програми підтримки й отримали визнання не лише в Україні, а й за кордоном. «ТАПС» організовує психологічну підтримку, дитячі табори для сиріт війни та навіть представляє Україну на міжнародних майданчиках, таких як саміт НАТО. Моя головна ціль на майбутнє — не лише розширити діяльність фонду на інші міста, а й зробити свій внесок у перемогу України. Коли ворог буде переможений, ми зможемо зосередитися на відбудові й підтримці ще більшої кількості людей. Я мрію про це".
Юлія поділилася з Інформатором, що аби бути успішною — потрібно постійно вдосконалюватись. Бути ж одночасно успішною та щасливою можливо. Жінці у цьому допомагає чоловік, котрий завжди її підтримує.
"У громадському секторі зупинятися неможливо, бо успішність — це про постійний розвиток. Усе змінюється дуже швидко, і я маю володіти всіма актуальними навичками, щоб бути ефективною. Це регулярні навчання, тренінги й семінари, до яких я також заохочую свою команду. Я привчаю всіх до динаміки. Ми маємо бути на крок попереду.
Мені дуже пощастило з родиною: чоловік — це не просто надійна опора, а й активний помічник у всіх справах. Він підтримує мене будь-де й будь-коли. Але скажу відверто, що бути успішною часто означає жертвувати особистим. Часу на відпочинок чи дітей завжди бракує. Якщо ти хочеш досягти висот, доводиться чимось поступатися".
За словами Юлії, щастя для неї — це бачити результати своєї роботи й знати, що сім’я пишається нею. Це і є баланс, який треба шукати щодня, але він можливий, — вважає директорка Благодійного фонду «ТАПС».
Від команди Інформатора щиро бажаємо дніпрянкам ніколи не зупинятися на досягнутому та вміло поєднувати особисте життя та професійне зростання. Зі святом!
Надія Павлова
