На блокпостах допитувала фсб: переселенець розповів про життя в окупації та виїзд до Дніпра через 4 країни

Звуки вибухів, паніка та хаос. Чи не кожен українець саме так згадує 24 лютого 2022 року. Ця дата поділила життя кожного з нас на “до” та “після”. Найбільше прихід “руського міра” відчули мешканці окупованих територій. Там точились запеклі бої. 

Під час розмови з Інформатором пан Олександр розповів, що того дня, як і в інші робочі, поїхав на роботу. Керівник повідомив про початок повномасштабного вторгнення та наказав їхати додому, чекати на подальші вказівки. 

“Цього ж дня я зрозумів, що треба запасатися всім, чим можна. Насамперед заправив машину, з'їздив у магазин, скупився і приїхав додому. Вдома підготував речі першої потреби й стежив за інформацією про те, які дії відбуваються у нас у місті”, — поділився пан Олександр. 

Через 10 днів, за словами Олександра, вдома було залишатися небезпечно. Ворог стріляв з “Градів”. 8 березня його квартал потрапив під приціл. Загинули мирні люди, які стояли в черзі за продуктами. Тоді він забрав мати та перейшов в укриття. Там про них турбувалася міська влада, яка періодично постачала їжу та воду. Коли в місті стало дуже небезпечно, їм довелось економити запаси харчів. Тоді добова норма питної води становила півлітра на людину. 

“Нас було 17 людей. Готували здебільшого на багатті, бо не було вже ні газу, ні електрики. Найспокійніший і тихіший час (для приготування — ред.) був з 2 до 3 години ночі. У світлий час доби взагалі небезпечно було перебувати на відкритій місцевості, або навіть біля входу до бомбосховища. В основному готували на сходах бомбосховища, щоб не далеко від дверей”, — розповів чоловік. 

Олександр сподівався, що через 3-4 тижні все закінчиться та місто залишиться під жовто-блакитним прапором, як і було. Та коли зрозумів, що сили не рівні і наші Захисники не в силах утримувати місто, не зміг виїхати за станом здоров’я. Після було вже пізно — дорога була небезпечною. 

“Так сталося, що я залишився на окупованій території. Але я щодня чекав і мріяв потрапити до України”, — сказав Олександр. 

Життя в окупації 

У червні місто захопили війська рф, які прийшли “звільняти мирних жителів”. Вони розповідали всім: “Ві рускіе, ві жє просілі”. 

“Я з цим не був згоден. Я громадянин України, громадянство в мене українця. І я жодним чином не просив сюди приходити — в мій дім, захоплювати мене і при цьому розповідати, що буде тут у нас мир, рай і буде все добре”, — акцентував пан Олександр. 

Ще два дні Олександру та його матусі довелося знаходитися в бомбосховищі. До них поставили військовий пост з двома солдатами рф. Асвабадітєлі пояснили, що вони тут знаходяться для того, щоб оберігати та охороняти їх. 

“27 червня евакуювався я з бомбосховища через військову комендатуру, де нас зафіксували: хто ми, звідки ми, і пішов у пункт реєстрації. Всі дані мої вони внесли до своєї бази даних. Після — нас відпустили, сказали, що ви вільні, живіть та радійте “руському міру”, — розповів чоловік. 

Чи допомагали асвабадітєлі містянам продуктами?

За словами Олександра, в місті розгорнули гуманітарний штаб. Усі охочі могли записатися та отримувати продукти харчування, предмети особистої гігієни. Втім, такий набір видавали раз на три місяці. 

“Спочатку гуманітарну допомогу видавали нам через 20-25 днів, потім цей термін збільшувався, тому що вже не вистачало гуманітарної допомоги”, — згадує Олександр.  

Чи могли містяни отримати медичну допомогу, та які були ціни в магазинах? 

Олександр розповів Інформатору, що жодної медичної допомоги в місті не було. До жовтня 2022 року у лікарні начебто були вузькі спеціалісти з пермі. Та щойно почався обстріл найближчих сіл та міст, вони втекли. 

“У місті залишилися троє лікарів, грубо кажучи. Нині у поліклініці працює терапевт, якому 81 рік”, — каже чоловік. 

Під час запеклих боїв більшість магазинів розбили, деякі згоріли, а деякі — пограбували. Згодом окупанти обстежили місто та відновили крамниці, які більш-менш вціліли. Продукти туди завозили з росії. Вони не відповідали ГОСТам та були поганої якості. Ціни ставили на товари просто захмарні. 

“Вершкове масло коштувало від 900 до 1100 рублів за кілограм. Курячі яйця — від 90 до 120 рублів за 10 штук. Паливо якісне дизельне коштувало близько 60 рублів, не якісне – 56. Бензин якісний — 50 рублів, не якісний – 42”, — розповів пан Олександр. 

Чи приймали гривню?

До кінця 2022 року гривня в місті ходила, але її утискали з кожним кварталом. За словами чоловіка, у другому кварталі курс української гривні був 1 до 1,5. У третьому кварталі — 1 до 1,25. 

“Мати пенсіонер оформила пенсію, але це вважалося матеріальною допомогою. Спочатку платили 7 870 рублів. Після – 10 тисяч рублів”, — пригадав він.

Виїзд до Дніпра

У середині квітня 2023 року Олександр вирішив виїжджати з окупованої території через митний контроль Танюшівка. Там працівники перевірили телефон, оглянули їх та пропустили далі. Чоловік проїхав через чотири країни: росія, Латвія, Литва, Польща. 

Майже у кожній області росії на постах, окрім працівників ДАІ, були й робітники фсб. В їх пріоритеті були машини з українськими номерами. А водії з українськими паспортами — справжнім “джекпотом”.

“Там фіксували всі ці машини, паспортні дані, ставили питання: куди їдеш, що везеш, чому їдеш, чому не служиш за росію. На пункті пропуску російсько-латвійському ми знаходилися близько 12 години. Крім ретельного огляду речей, був попередній огляд машини. Після — відправляли на рентген і була перевірка документів з охороною безпеки росії близько 4 годин”, — згадує Олександр. 

Після того, як чоловік перетнув кордон, заїхав до Прибалтики у Латвію. Там їх з мамою зістріли з душею. Перевірка документів зайняла 10 хвилин, машини - 5 хвилин, оформлення страхування — 5 хвилин, спілкування зі службою безпеки Латвії — 10 хвилин. 

“Латвію проїхали, переїхали до Литви — кордону немає. З Литви переїхали до Польщі — кордону немає. Митного контролю не було жодного. Заїхали на польсько-українську митницю, перевіряли документи у нас 15 хвилин. Після цього переїхали на кордон і заїхали на пункт пропуску вже у Волинську область на Українську митницю”, — розповів пан Олександр. 

За словами Олександра, коли в’їхав в Україну, відчув себе вдома. Його легені заповнило повітря свободи, якого не було на тій території.

Раніше ми писали, що до Дніпра з Бахмуту евакуювали жінку, яка тривалий час жила сама під обстрілами. Також читайте, що у Дніпрі 26-річний нацгвардієць із Маріуполя розповів про життя в облозі. Писали ми й про те, що військовий із Дніпра розповів про запеклі бої у Лимані, Бахмуті та Рубіжному.

Фото: Дмитро Федоров