Військовий лікар з ТРО Дніпра розповів про “червоні прапорці” в зборах, українські турнікети та як треба допомагати медикам

Терапевт вищої категорії Іван Кондратенко має 20 років досвіду роботи. З 2014 року він їздить на фронт як інструктор тактичної медицини. А в тероборону вступив ще до того, як вона набула популярності. В інтерв’ю Platfor.ma він розповів про свій бойовий шлях, а також про те, як правильно і неправильно допомагати медикам на передовій. 

Тезисно про головне читайте в матеріалі Інформатора. 

У 2000-му Іван закінчив Дніпропетровську державну медичну академію. Після початку війни в 2014 році і протягом наступних 4 років він розпочинає проводити тренінги з тактичної медицини. Потім цією справою займалась його команда, а Іван підписав контракт і очолив медичну службу батальйону Тероборони у резерві. Нині він служить у Дніпропетровській окремій бригаді сил ТрО. 

Тероборона: було/стало

“Певні позитивні рухи за цей час точно були. Але можна було б зробити й набагато більше”, – так Іван оцінює результати роботи в ТрО до початку повномасштабного вторгнення. 

Що стосується теперішньої медслужби тероборони в його частині, то, на думку Івана, тут досить непогане матеріально-технічне забезпечення – починаючи з автівок і завершуючи ліками. Але не дуже добре з кадрами. Всі, хто хотів бути в армії, вже на фронті. А знайти хорошого лікаря чи навчити його за 2-3 місяці складно. Не слід забувати і про втрати, яких не оминути. 

“Багато моїх колег, інструкторів з тактичної медицини, пішли на фронт простими медиками, працювали на еваках і вже загинули”.

Є чим пишатись

Українській військовій медицині вдалося побудувати нормальну систему в таких умовах і з такими засобами – в тому числі і в Теробороні. Вона тримає свої ділянки фронту і виконує завдання. За словами Івана Кондратенка, ми б легко могли навчити медицину НАТО, адже західні протоколи створені під міцну матеріально-технічну базу. Наприклад, в американській армії пораненого евакуюють за допомогою гвинтокрила. А в ізраїльській системі цей процес ще контролюється з літаків. В українській армії це навчилися робити з мінімальними ресурсами. Наш досвід активно вивчають в усьому світі. 

Особисті спогади

24 лютого Іван прокинувся о 6. Побачив кодовий сигнал в чаті Тероборони і зрозумів, що це початок війни. Взяв заздалегідь зібраний рюкзак, сказав дружині щось типу “Все, я на війну” і прибув на місце розгортання батальйону. На підготовку пішло 2 місяці, а вже з квітня брали участь в боях на Донецькому напрямку. 

Іван особливо нічого не розповідає знайомим і навіть першого врятованого не пам’ятає. Каже, що з 2014 року багато куди їздили, тому все це стало частиною життя. Припускає, що після перемоги, коли повернеться до мирного життя, зможе розповісти щось. 

“Але нас зможе зрозуміти тільки та людина, яка була на війні, — що таке бути під обстрілом, йти на штурм, як тримати на руках товариша, який стікає кров’ю, як самому бути пораненим”. 

Робочі будні 

Бойовий медик має бути цілодобово напоготові, адже в будь-який момент може надійти сигнал про евакуацію. Тому рація завжди ввімкнена, зброя завжди поруч, спорядження – вже в автівці. Але окрім евакуацій і термінової допомоги, медики мають і свою звичайну роботу – хлопці хворіють і на фронті.  

Забезпечення

Оцінюючі російські аптечки, Іван каже, що вони часто бувають застарілі. Проте неможна недооцінювати ворога – ворожі спецпризначенці оснащені дуже добре. 

А ось у нас бувають дуже неякісні турнікети, і Іван пильнує своїх бійців щодо цього. 

“Попри зовнішню простоту, турнікет — це механізм, що має бути вироблений з якісних матеріалів і відповідати десяткам вимог: фізичних, технічних, хімічних. У своєму підрозділі я це контролюю особисто: якщо помічаю у бійця якийсь дивний турнікет, то просто вилучаю і видаю такий, що гарантовано спрацює”. 

Тому неможна збирати гроші на виробництво самопальних турнікетів – навіть якщо вони нібито сертифіковані. За словами Івана, в Україні є зараз два виробництва, що визнані спільнотою такмедів. Це “Січ” і “Дніпро” другої генерації. Жоден інший турнікет, вироблений в Україні, не пройшов нормальну перевірку. 

Інший збір, якого варто оминати, – на ніблуфін. Це знеболювальне невеликої сили, але з багатьма “побочками”. Якщо боєць його прийняв, а після – потрапив на операційний стіл, анестезіологу важкого його знеболити, і це ускладнює долю пораненого. 

Третій збір, на який не варто кидати гроші, – різні “фуфломіцини” (народна назва препаратів, які недостатньо ефективні або взагалі не дають результату – ред.). За словами Івана Кондратенка, імуномодулятори, противірусні, ноотропи зазвичай дорогі, але це гроші в порожнечу.

Найкращий спосіб допомогти українським бойовим медикам – це самостійно пройти курс домедичної допомоги. Але не варто довіряти експрес-курсам, на яких обіцяють навчити такмеду за три години. Вчитись потрібно у досвідченого інструктора, бо “невірні знання – гірше, ніж незнання”. Або допомагати фондам, які займаються такмедом вже багато років.

Насправді стати бойовим медиком може будь-який боєць з головою на плечах і вмілими руками. Йому не потрібні на стільки фундаментальні навички, як у лікаря, який вчиться щонайменше сім років. 

“Для розуміння: у кожному підрозділі є бойові медики й старші бойові медики. А в батальйонах — медичний пункт, у складі якого вже фахівці з медичною освітою: санінструктори, фельдшери, лікарі. Бойовим медикам сім років освіти не надто потрібні”, – резюмує Іван.

Раніше ми писали про те, як шукають людей і тіла під завалами собаки і волонтери кінологічного пошуково-рятувального загону "Антарєс": про них зняли фільм. Також читайте про те, що розповів дніпровський спортсмен Денис Мінін, який понад рік боронить Україну. Повідомляли і про дніпрянина, який отримав нагороду "Герой-рятувальник", який дістав підлітка з-під завалів будинку на Набережній Перемозі після того, як туди влучила ракета.